Ми ненавиділи її з першого кроку, коли вона переступила поріг нашого будинку в старому районі Києва.
Вона не могла так змінитися! Коли Ілля, зайшовши до віконного бару «Кавалерія» на Андріївському узвозі
25 липня 1993р., село Середина, Черкаська область Мишко, пять років ми чекали. Пять. Лікарі казали, що
Мамо, скільки ще можна? Ти тепер усе життя будеш повторювати? різко відповіла пятнадцятирічна Зоряна Коваль.
Засіло колись у нашому дворі чотирирічне дитинча, Надія, і вона зацікавлено розглядала «новенького»
Знаєш, Ярославо, щоб так виглядати, ходити в золоті, я щодня о пятій ранку піднімаюсь, підгодовую корів
Точно в той день, коли той потворний бездомний кіт зявився у дворі нашого будинку, вже ніхто не памятав
Синко, не зрозумій мене неправильно! Я не бездомний. Мене звати Михайло Семенович, я приїхав до доні.
Ранок зустрів мене біля того ж краю ліжка, на якому я вночі розвалився. Очі печуть, голова бється, а
Тату, ти що, кота підкинув? здивувалась доченька Явора, що завітала на вихідних. Петро Васильович, роздратовано