ZigZag

Право не поспішати: як Ніна навчилась ставити себе на перше місце між роботою, родиною та щоденними турботами

Право не поспішати Смс від лікарки прийшла, коли Оксана сиділа за своїм робочим столом у київському офісі

«Чоловік запропонував віддати нашу спальню його батькам на всі зимові свята, а нам із ним спати на підлозі – дбайливий син чи байдужий чоловік? Історія української Марини, яка втомилася бути гостинною до самопожертви»

Ти ж розумієш, що у тата радикуліт? На дивані йому ну зовсім не можна розігнутися потім не зможе.

Без категорії

Mirra: Як студент Андрій встановив на свій старий телефон загадковий застосунок, що змінює ймовірність подій, і заплатив за це справжню ціну (неймовірна історія зі знайомої української аудиторії — про застосунок, що випробовує межі випадку, мораль і відповідальність у цифрову епоху)

Оновлення доступне Вперше телефон спалахнув карміновим просто посеред пари. Не просто загорівся екран

Без категорії

“Замовкла після принизливого тосту чоловіка на моєму дні народженні — і вперше побачила у його очах справжній страх”

Припинив спілкуватися з дружиною після її вчинку на моєму дні народження, і тоді вперше відчув страх

Без категорії

Загадка старої листівки: як одне послання з минулого змінило життя Наталі в зимовому Сосновому Бору

Таємниця старої листівки За три дні до того, як у її житті зявився пожовклий конверт, Олеся Олійник стояла

Без категорії

028

Подарувала невістці родинну каблучку з історією, а через тиждень побачила її в ломбарді: як випробувався справжній зв’язок поколінь – Носи обережно, доню, це не просто золото — в цій каблучці ціла наша сімейна історія, – з особливим трепетом передавала оксамитову коробочку невістці Галина Іванівна. – Це каблучка ще прабабусина: пережила війну, голод, евакуацію. Мама згадувала, що у 46-му році за неї давали мішок борошна, а бабуся не знесла навіть тоді — зберегла, бо пам’ять хлібом не заміниш, а голод переживемо. Та коли вже за тиждень Галина Іванівна випадково побачила цю каблучку у вітрині ломбарду на проспекті Свободи, земля пішла з-під ніг… Як сімейна реліквія опинилася серед чужих речей – і що дорожче: кредит чи довіра родини?

Носи обережно, доню, це ж не просто золото, а вплетена в нього історія нашого роду, Ганна Петрівна дбайливо

Без категорії

Ніхто не чекав: Історія нашої сім’ї — як тато-володар дороги зникає на заробітках, а мама чекає з подарунками; дядько Коля завжди поруч, доки батько пропадає, і як справжня любов і новий родинний затишок приходять в наш дім, коли мама нарешті робить вибір — у день мого випускного зі школи

Не чекали Наш з Оксанкою батько поїхав кудись на заробітки і зник, коли я був у пятому класі, а сестричка

Без категорії

Без жодної магії Новий рік мчався, мов потяг Інтерсіті, і ця шалена швидкість вибивала Лені землю з-під ніг. Вона ніби стояла на пероні вокзалу Київ-Пасажирський – без квитка, без надії, без святкового настрою. Для чого вона взагалі кликала гостей? Хто захоче зустрічати Новий рік із “невдахою”? *** 31 грудня почалося зі справжньої катастрофи: після десятиліття служби пральна машина вирішила “вийти на пенсію”, влаштувавши у ванній справжній повінь. Знайти сантехніка перед святами – та ще пригода! Після марафону дзвінків і нервів, Лена таки знайшла рятівника і з полегшенням видихнула, сподіваючись, що негаразди на цьому скінчилися. Та ні… На обід її рудий кіт Василь, справжній гурман, з’їв усю ковбасу для олів’є, залишивши господині лише “горохове поле” й кілька маринованих огірочків. Але й цього нахабі було мало: він вирішив полювати на синицю, що прилетіла на відкриту кватирку… Внаслідок погоні гігантський кактус впав із підвіконня, зачепив ялинку, гасивши стареньку гірлянду, улюблену Лени з дитинства. Шматки горщика і іграшки, які вона берегла з малечку, змішались із землею… Лена ледве не розридалася, прибираючи цей “святковий декор”. Потім був розбитий графин, підгоріла перепілка, а остаточну крапку поставила відсутність торта – гості вже підходили, а вона забула про головне. Від розпачу дзвонить сестрі. – Кать, у мене катастрофа! Торта нема! – Спокійно! Я вже під’їхала, виходь – усе купимо. – Де ти? – Біля під’їзду вже стою! Спустившись, Лена побачила: біля машини Кати стоїть її найкраща подруга Марічка з величезним пакетом, а тітка Галина – з тазиком холодця. – А холодець навіщо ще й такий таз? – здивувалася Лена. – На всяк випадок! – урочисто відповіла тітка, відома своїми непрошеними порадами, – знаю, як ви тепер готуєте! А ніч попереду довга! Олів’є є? Лена знизала плечима… Поки дівчата бігали за тортом, Марічка розвішувала серпантин, у який Василь вмить заплутався і перетворився на прибульця. Рятувати кота кинувся чоловік Кати – Ігор, якраз з роботи. Василь не пручався, аж поки не побачив Лену – тоді стрімголов кинувся назустріч і лишив на руці Ігоря кривавий слід. Ігор стійко витримав і навіть викликався допомагати на кухні – правда, допомога зводилася до філософствувань: “Салат – то стан душі, а не просто набір інгредієнтів”, – але дівчатам цього вистачило з головою. – Лено, а що це за коробка? – крикнула з кімнати Марічка. – “З Новим роком” написано, й збоку приписка – “Відкрити вночі. Баба Валя”. Лена зраділа: – О, я й забула! Це від бабусі – перед від’їздом вона попросила відкрити саме вночі. Обіцяла сюрприз! – Що ж там? – Катя розглядала коробку, – давай зараз подивимось! – Ти що? Вона ж перевірить! Якщо там секрет, все зіпсуємо. Чекаємо, як сказала бабуся. Потерпи. Інтрига підігріла всіх – навіть тітка Галина сіла ближче, поблискувала цікавістю. *** Далі – традиційні президентські привітання, шампанське, “котячий” олів’є, сміх, суперечки, і ось… – Вже друга? – Лена виголошує: “Час для бабусиного сюрпризу!” Розкривати коробку довірили єдиному чоловікові – Ігорю. В середині замість грошей чи старих фотографій – десятки маленьких записок, перев’язаних кольоровими стрічками з іменними наліпками. – Що це? – здивувався Ігор. Лена розгорнула записку з написом “Лена” і прочитала: – Леночко, люба моя онучко. Знову щось не так? Зламалася пральна машина? Кіт салат з’їв? Пусте! Пам’ятай: будь-яка біда – це просто привід замовити піцу й переглянути улюблений серіал. А торт можна й уранці купити. Головне – хто поруч допоможе з’їсти ту піцу. Люблю до Місяця і назад. Твоя баба Валя. В кімнаті на мить запанувала тиша, а потім усі вибухнули сміхом. – Як вона… знала?! – Це ж справжня магія, – пошепки промовила тітка Галина. – Мені! Мені давай! – нетерпляче вимагала Катя. Розгортає свою записку: – Катрусю, рідна. Не сперечайся з Ігорем через дурниці, а краще обійми його. Він же хороший, хоча й любить пофілософствувати. А якщо знову почнеться – просто поцілуй. Це найкраща зброя проти чоловічої логіки. Цілую вас обох. Ігор почервонів, і одразу поцілував Катю під оплески. Марічка, сміючись, читає своє: – Марічко, красуне. Шукай кохання не в барах, а в бібліотеках чи в супермаркеті поруч з домом. Там є нормальні хлопці, не такі модняві, зате справжні. І ще: припини фарбувати волосся у фіолетовий – тобі пасує твій власний колір! – Звідки вона знає?! Я ж тільки два дні назад перефарбувалась?! Нарешті, тітка Галина розгортає свою, як секретний шифр… – Галинко, золота. Ти в нас наймудріша й найінформованіша, але навіть ти не все знаєш. Доброта й слушна порада – річ хороша, але іноді краще просто промовчати й з’їсти шматочок торта. Обіймаю, рідна. Тітка стулила рота, взяла торт і… вперше за всі роки промовчала цілу ніч. Сміх та розмови тривали до ранку. Дівчата подзвонили бабусі Валі по відеозв’язку – вона, сидячи десь у Полтаві, сміялася: “Дорогі мої, магії нема – просто я вас добре знаю і дуже люблю!” Наступного ранку Лена зібрала всі записки в красиву банку й поставила на чільне місце. То був не просто набір побажань – то був справжній рецепт щастя від її бабусі: не бійся хаосу, смійся з невдач, цінуй близьких і їж, що душа забажає, але без фанатизму. А найкращий подарунок – знати, що хтось тебе завжди любить і розуміє.

Жодної магії Новий рік раніше завжди підкрадався так тривожно й стрімко, неначе поїзд, що летить повз

Без категорії

025

Чоловік привів у хату друга “перебути тиждень”, а я мовчки зібрала валізу й поїхала в український санаторій на відпочинок

Уявляєш, подруга, мій чоловік привів додому свого кума пожити «на кілька днів», а я зібрала валізу і

Без категорії

017

Мамо, я женюся! весело заявив син. Радію, не надто захоплено відповіла Оксана Дмитрівна. Ма, ти що, не рада?