Шлях до людяності
Максим сидів за кермом щойно купленого автомобіля – саме тієї машини, про яку мріяв уже кілька років. Довго збирав гроші, відмовляючи собі в дрібницях, і тепер нарешті міг відчути справжню радість від здійсненої мрії. Панель приладів м’яко світиться в сутінках, у салоні затишно й тепло, а кермо здається особливо приємним на дотик – готове слухняно реагувати на кожен рух рук.
Максим провів долонею по гладенькій поверхні керма й посміхнувся – це була не просто машина, а уособлення його зусиль і наполегливості. Він вмикнув радіо, й у салоні залунала легка, ритмічна українська мелодія. Максим підспівував, а пальці відбивали такт на панелі. В цю мить він почувався по-справжньому щасливим.
Він їхав додому, де його вже чекали друзі. Діставшись додому, планували влаштувати невеличке свято – відзначити довгоочікувану покупку українським застіллям. В голові Максима крутяться сцени майбутнього вечора: буде розповідати, як економив на кожній гривні, як після роботи шабашив у вихідні, як відмовився від кав’ярень і обновок. Усі ці думки здавалися далекими й неважливими – зараз головне було насолодитися дорогою й відчути тріумф здійсненої мрії.
Шлях пролягав через затишний київський житловий квартал. Уздовж дороги — рівненькі ряди будинків з теплими вікнами, ліхтарі ніжно розсипають світло серед прохолодного вечора, малюючи на асфальті химерні тіні. Перехожі поспішали своїми справами, закутавшись у пальта й шарфи — повіяло вечірньою осінньою прохолодою.
Раптом просто перед машиною на дорогу вибіг хлопчик. Максим спрацював інстинктивно — різко натиснув на гальма. Автомобіль закружляв, шини голосно заскреготіли по київському асфальту, й усе зупинилося буквально у декількох сантиметрах від дитини.
Максим не міг повірити у те, що сталося — він ледь не накоїв лиха…
Декілька секунд сидів нерухомо, переводячи дихання, а серце шалено калатало в грудях. Вийшов із машини й кинувся до хлопчика. Виявилося, малий був у сльозах, адже його молодшому брату стало зле, і він змушений був просити допомоги просто на проїжджій частині…
Цей вечір для Максима став справжнім випробуванням людяності та співчуття. Всі плани, всі дрібні радощі й турботи відсунулися на другий план — головним стало допомогти хлопцям, підтримати матір, зустріти її в лікарні, дочекатися разом із нею результатів лікарського огляду, заспокоїти, проявити турботу.
Ця історія — про шлях до людяності: від тріумфу здійсненої української мрії до буденного, але справжнього героїзму, коли вчасно простягнута рука допомоги вартує всіх свят і особистих досягнень. Дорога до людяности Минуло багато літ від того вечора, а все памятаю, наче вчора. Ярко світило місяць
Маленька дівчинка, яка не могла їсти: ніч, коли моя падчерка вперше заговорила і все змінилося Останнє
Урок для дружини Ситією вже мені, Роман з обуренням відкинув ложку, обертаючи роздратований погляд на дружину.
Було близько першої ночі, коли я, хлопчик семи років на імя Артем Шевченко, ледве відчинив важкі двері
Хлопчик прокинувся від стогону мами. Він підійшов до її ліжка: Мамо, тобі боляче? Олесю, принеси води!
Вітання від дружини Любий, забереш мене з роботи? Зоряна зателефонувала чоловікові з невеликою надією
БЕЗ ДОМУ Марічка не знала, куди податися. Зовсім не знала… «Кілька ночей можу перебути на київському вокзалі.
Диво не сталося Сьогодні я вийшла з пологового з сином на руках. Сонце лагідно гріло обличчя, холодно
Це навіть не обговорюється
– Ніна буде жити з нами, це навіть не обговорюється, – відклавши ложку убік, серйозно сказав Захар. До вечері він навіть не доторкнувся – мабуть, налаштовувався на важливу розмову. – Кімната є, ми щойно завершили ремонт. Тож через два тижні донька переїде до нас.
– Ти часом нічого не забув? – рахуячи про себе до десяти, спитала Ксюша. – Наприклад, що кімнату ми готували для нашої майбутньої спільної дитини? І до речі, у Ніни є мама, з якою вона й має жити.
– Я пам’ятаю, що ми думали про дитину, – похмуро кивнув Захар. Він сподівався, що дружина без суперечок прийме його рішення. – Але нічого, це можна відкласти на кілька років. Тим більше, тобі ще навчання закінчувати, не до дітей зараз. І Ніна не хоче мати братиків чи сестричок. А щодо її матері… – Захар криво посміхнувся, – я хочу позбавити її материнських прав. Для дитини небезпечно залишатися з тією жінкою!
– Для “дитини”? – здивовано підняла брови Ксюша. – Їй же дванадцять! Вона вже доросла дівчинка. І що за небезпека? Що їй не дають гуляти після десятої вечора? Чи змушують робити уроки, погрожуючи забрати телефон? Та твоя колишня святіша за багатьох! Вона навіть ременя до рук ще не брала.
– Ти нічого не знаєш, – скрипів зубами Захар. – Ніна не раз показувала мені синяки, читати дозволяла образливі та погрозливі листи! Я не дозволю зламати життя моїй доньці!
– Саме це ти зараз і робиш, йдучи в неї на поводу.
Ксюша обережно підвелася з-за столу, залишивши недоторканим суп. Апетиту вже не було, а вигляд занепокоєного чоловіка викликав лише головний біль. І чому вона не послухала порад знайомих не поспішати з весіллям, пожити спочатку разом, випробувати почуття на міцність… Але ж вона, як завжди, “найрозумніша”! Та й хотілося випередити подружок.
Чому друзі були проти швидкого шлюбу? Все дуже просто – для Захара це другий шлюб, він старший за Ксюшу на п’ятнадцять років і має майже дорослу доньку, якій дає все, що може. Три причини, кожна наче дрібниця, а всі разом – майже катастрофа.
Перші дві причини особливого дискомфорту не створювали. Навпаки, Ксюші навіть подобалося, що чоловік старший і вже знає, що таке сім’я. Вона з перших вуст була впевнена – розлучення було мирним, колишня не мала до Захара жодних претензій.
А ось третя причина – Ніна. Розбещена і вперта дівчинка, яка майже все дитинство провела у бабусі, бо батьки тільки й працювали, щоб забезпечити їй майбутнє. Розлучення її мало цікавило – тато ж завжди поруч, навіть якщо одружиться вдруге. А от новий шлюб мами… До такого Ніна була не готова.
Новий вітчим всерйоз взявся за виховання, а мама, змінивши роботу і частіше буваючи вдома, активно його підтримувала.
Командантська година, уроки, репетитори – адже Ніна відставала у навчанні. Її дратувало нове правило, їй бракувало телевізора й комп’ютера. Вона почала вигадувати сімейні “жахи” і переносити свої образи на тата.
Так, Ніна вирішила жити з батьком, знаючи, що через роботу він весь день буде зайнятий. Для Ксюші дівчинка не існувала й слухати мачуху, на дев’ять років старшу, не збиралася.
Раді “вільного життя” вона була готова на все.
**************************
– Ніна приїде сьогодні. Підготуй їй кімнату і, будь ласка, не нервуй її, дівчинка й так багато пережила, – Захар просто поставив Ксюшу перед фактом, вибираючи краватку до нового костюму. – Якби знав раніше, що Алка через чоловіка почне тиснути на дочку… Але що вже тепер.
– Значить, рішення незмінне? Справді хочеш забрати доньку до нас? – Ксюша ще сподівалась, що у чоловіка нічого не вийде. – А хто за нею стежитиме? Ти ж приходиш додому хіба що до восьмої вечора.
– Ти й стежитимеш, – знизав плечима Захар. – Їй не три, досить самостійна.
– У мене сесія на носі, сам казав, що треба сконцентруватися на навчанні, – зловтішно посміхнулась дівчина. – Нехай Ніна веде себе тихо й не заважає займатися. Сподіваюсь, вона вміє мити посуд і підлогу, бо наступні два тижні це – її почесні обов’язки.
– Вона не прибиральниця…
– Як і я, – урвала Ксюша. – Але раз житиме з нами, хай і допомагає по господарству. І тобі краще обговорити з дочкою правила спільного проживання.
*************************
– Тату, ти дозволиш їй знущатися з мене? Я навіть з подругами нормально погуляти не можу – твоя дружина все домашнє на мене перекинула, а сама обличчям сяє перед телевізором!
Ксюша, випадково почувши це, злегка посміхнулась. Як же, змусиш її щось зробити… Легше небо на землю впаде!
– Я поговорю з Ксюшею, обіцяю. Але й ти постарайся з нею знайти спільну мову. Я розумію, тобі важко, але я фізично не можу тобі приділяти весь час. Прояви себе гарною дівчинкою.
– Добре, я спробую, – через силу погодилась Ніна, зрозумівши, що нічого з батька зараз не витисне. – До речі, це правда, що ти купив їй машину?
– Правда, а що?
– Та нічого… А мені ти казав, що грошей немає, щоб відправити мене на канікули за кордон! А я так мріяла!
– Одна ти все одно не зможеш їхати, тобі лише дванадцять, а я – на роботі. Літом поїдемо всією родиною.
– А я не хочу з усіма! Ти мене взагалі не любиш, так? Для чого від мами забрав? Твоя дружина не рада, а ти вічно зайнятий…
Далі Ксюша не слухала. Вона зрозуміла: так чи інакше, Ніна свого доб’ється. Це стосується не тільки подорожі. Хитра дівчинка вирішила вижити з родини ще одну претендентку на татові гроші. І здається, у неї це вийде.
Ксюша вже втомилася вислуховувати претензії від чоловіка, й серйозно вирішила – ще одна сварка, і буде розлучення. А наостанок вона трохи зіпсує дівчинці радість перемоги, сказавши, що навіть після розлучення Захар повинен буде їй платити. Як аліменти.
**********************
Як і очікувалось, вечір почався із купи претензій. Вислухавши все, Ксюша спокійно сказала, що подає на розлучення.
– Я хочу жити спокійно, а не слухати потік бруду на свою адресу. І так, я попереджала тебе, що йти за примхами доньки – погана ідея, – побачивши тріумфуючу посмішку Ніни, Ксюша поспішила її “приземлити”. – А ти не надто тішся, бо ще невідомо, як складеться життя. Наприклад, я можу поставити татові ультиматум: якщо він захоче бачитися з нашою дитиною, – Ксюша погладила себе по животу, – він має відправити тебе до мами. Щось таке.
Ніна навіть не знала, як відповісти, а Захар ще не встиг отямитись, як Ксюша вже зібрала валізу й пішла з квартири. Насправді вона не була вагітна, просто хотіла змусити неприємну дівчинку понервувати. І дати урок чоловікові, який зовсім не розбирається у дитячій психології…
ЦЕ ПИТАННЯ НЕ ОБГОВОРЮЄТЬСЯ: СКАНДАЛ У РОДИНІ, АБО ЧОМУ ЖИТТЯ З ДОЧКОЮ ЧОЛОВІКА МОЖЕ СТАТИ ВИПРОБУВАННЯМ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРУЖИНИ – Марічка буде жити з нами, і це навіть не обговорюється, сказав Олексій, відклавши ложку в бік.
Безпритульний кіт проник у палату українського бізнесмена в комі І ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ ПОТІМ, БУЛО ДИВОМ
