Мене звати Олег Ковальчук. Для мого чоловіка, Андрія Ковальчука, я завжди був звичайною людиною.

Мама нарешті вийшла на пенсію. Вже майже кілька років, як. «Втомилася, каже. Здоровя на нулі.

Сьогодні знову плакала біля могилки моєї найкращої подруги Оленки на сільському цвинтарі під Львовом.

Олеся повернулася додому раніше, прихопивши гостинці від мами й тата. Вона мріяла порадувати чоловіка

Кіт, який майже змирився з думкою, що загине на самоті змерзне, помре від голоду, зради та розпачу, раптом

Надія не згасла раптово. Минув цілий рік без жодної звістки про нього Ми шукали його в кожному закутку

Андрій сидить на табуреті на кухні, спостерігає, як пилинки кружляють у промені вечірнього сонця.

У нашому сусідньому селі, що розкинулось на березі Тетерева, жила собі дівчина одна Ганнуся.

МАМО, Я БАБУСЮ ЗНАЙШОВ! ВОНА НА ВУЛИЦІ ПЛАКАЛА! вигукнув мій син. На той момент я й гадки не мала, наскільки

В світі, де на першому місці стоять бренди і цінники, ми часто забуваємо про найголовніше про людину.