Моя матір у будинку для лiтнiх людей, але потрапила вона туди заради свого ж блага!

Віддати маму у будинок для людей похилого віку було непростим рішенням, хоча б тому, що до цього моя мама завжди була поруч зі мною, але не все відразу. Почну з того, що моїй мамі 82 роки, мене вона народила у 47 річному віці. Звісно, це негативно вплинуло на її здоров‘я, і я з дитинства ще пам‘ятаю, як мама часто хвopіла та у неї боліла голова, але зараз все стало у рази гірше. Вона почала втрачати пам‘ять, і найгірше, що вона забуває хто вона і де живе, про побутові дрібниці теж.

Я б не хотіла, щоб моя мама опинилась у тому закладі, але я не можу вчинити інакше, це все заради неї. Я ще молода й працюю на роботі, тому постійно сидіти з мамою не маю можливості, а вона цього потребує. От, наприклад, востаннє, коли я залишила її вдома, вона увімкнула газову плиту й забула про це. Пощастило, що сусідка почула запах газу, коли прийшла попросити щось, а так і до горя довести можна. Я б просто могла її втратити.

А зовсім недавно вона пішла у магазин, хоча я просила її не виходити з дому, і забула, де вона живе, блукала пів дня по місту, доки я била у всі двері, щоб допомагали шукати зниклу. Сказати, який стрес я у той день пережила, просто неможливо. Нам просто пощастило її знайти, тому що моя колега проїжджала повз і побачила її на дорозі, посадила в авто й відвезла до нас додому.

Я тоді ледь стримувала злість на маму. Я скільки разів просила її не йти нікуди з дому, бо хвилююсь за неї, а вона знову ж за своє. Мої нерви просто вже не витримують постійного страху та тривоги, чи нічого з нею не сталось і чи буде куди мені повертатися додому.

Звісно, це були не одиничні випадки. У припадках забуття тендітна мама могла рознести пів квартири або запросити взагалі незнайомих людей на каву. Щастило тільки тому, що я додому вчасно поверталась, обіймала маму й заспокоювала її. Хто б мене заспокоїв у тому всьому…

Рішення віддати маму у будинок для літніх людей давалось мені важко. Я довго находила відмовки, але таки зрозуміла, що постійно бути поруч я не можу, а якщо знайти щось приватне, то, можливо, там і ставлення буде хороше, і умови, а головне – за нею буде кому наглянути, тому я зможу забути про свою постійну тривогу.

Кожного тижня вихідні я проводжу з мамою. Приватний будинок для літніх людей обходиться для мене дорого, проте я завжди знаю, що мама у безпеці, й можу залишитися з нею на цілий день. Зазвичай, я приводжу її з собою гостинці та улюблені книги мами. Попри стан свого здоров‘я вона не припиняє читати, й це мене вражає.

Нарешті я змогла спокійно видихнути, бо мама тепер у безпеці. Тепер я зможу подумати й про своє життя. Надіюсь, мені пощастить, і я ще встигну порадувати маму хорошим зятем та онуками.

Звісно, хтось з вас не зрозуміє мого вчинку, а хтось осудить його, проте це правильне рішення, яке допоможе нам обом жити краще.