ЖИТТЯ

Ти – моя втрачена Віра!

– То це чоловікам можна перебирати жінками до 50, а нам потрібно вже в 30 себе влаштувати, бо далі кінець.

– Тітонько, а ти, я дивлюсь, хочеш, мабуть, щоб я вже на голодну смерmь ішла, бо нічого ужитті мені не світить.

– Зачекаю, Віро, тобі скільки?

Реклама

– Сорок, тітко.

– Та ти не засмучуйся… Он, у нас у селі теж тітка Ліда жила така. Вона ні дітей не мала, ні чоловіків, зате котів та собак у неї було на будь-який смак, і всі місцеві діти її любили, вона нас постійно чимось смачненьким пригощала…. Хороші часи тоді були.

Після цього Віра не хотіла більше слухати тітку, та й навіть мати її махнула рукою, щоб та не звертала уваги на слова тітки. Вона ж звикла, що всі мають жити, як вони та їхні батьки колись. Щоб чоловік був і бив, це обов’язково, а як інакше жінку на місце поставити? Щоб дітей більш як три, та щоб з ними за ручку бігати по вулицях і шукати рятунку від злого чоловіка. Звісно, зараз на таке мало хто погодиться.

Після роздумів про моє плачевне майбутнє тітка перемкнулась на те, що й чоловіків зараз зовсім не залишилось. А що з нього взяти, коли вони ходять у салони краси стригтися, а потім у модні магазини? А як вже вона розповідала про одного хлопця, що до її сусідки у гості приїхав. Мов у нього навіть колечка на руках були й ні одного мозоля, точно, як у жінки, що з такого візьмеш?

Після цього мама забрала тітку на кухню, вони вже там говорили між собою.

Вірі так сумно стало після цієї розмови, ледь сльози стримувала. Хіба вона не знала, що її молодість уже минула, а ні чоловіка, ні дітей поруч не має? Її єдина радість – це породиста кішка, яку вона колись купила за шалені гроші й надіялась, що та хоч її котенят народжуватиме, то дівчині буде з чим возитися, а вона ніяк завагітніти не може. Та й навіщо їй це, коли вона вже забезпечена всіма радостями життя?

Жінка підійшла до дзеркала й почала розглядати себе. В око впав шрам над лобом – це вони колись так з Ігорем на велосипедах каталися. Ігор…. Так добре їм двом жилось, п’ять років любилися, а потім його звістка про те, що у нього є вагітна коханка і він йде до неї. Тепер же проситься назад, намагається примиритися з Вірою, але та його навіть бачити не хоче.

Віра уважно дивилась у дзеркало і не могла зрозуміти, що ж з нею не так. Звісно, вона вже не така молода і є маленькі зморшки від посмішки, але ж і фігура у неї точена, і груди красиві, ще нікого не годували, і зуби свої, рівні, і посмішка красива…

Вона вже давно вирішила, що своє 40-річчя святкувати не буде. Хтось колись їй сказав, що цю дату не святкують, от вона й захотіла у це перевірити. Але ж її подругам Насті та Орисі завжди було все одно, чи вона хоче святкувати, все одно приперлися. Вони ще з інституту разом товаришують, як прив’язалися один до одного, то й досі відпустити не можуть.

– А ти куди, доню? – запитала мама, виходячи з кухні. – У нас же тітка у гостях. Та і я курку поставила запікатися, як ти любиш.

– Я до дівчат вийду, вони кличуть, ми посидимо трохи.

– Оце то вигадала! Не можна 40 святкували, хоч ти їй скажи! – промовила тітка за спиною матері.

– Я, звичайно, вас поважаю та люблю, але вже достатньо доросла, щоб самій вирішувати, як саме мені жити, – відповіла Віра.

– Ох, така доросла, що ще ні чоловіка, ні дітей немає! Щось ти, моя доросла, довго у дівках засиділась!

– Ну все, сестро, годі, – почала заспокоювати мама тітку.

– Та я ж добра їй бажаю, сама ж не раз чула, що святкування таке до добра не приводить.

– Ой, ну й шумні ви, йдіть готуйте, а я скоро повернусь, — промовила жінка. А тоді повернулась у вітальню – Тату, я через кілька годин повернуся.

– Звісно, доню, йди й зустрінь там своє щастя.

– Скажеш таке! – засміялась донька, швиденько одягнула нові туфлі на підборах і помчала геть.

Віра трохи заздрила подругам, у них в особистому житті все було добре, діти, сім’я. Он Орися збиралась вдруге одружитися, а Настя випускала старшого сина зі школи. От може б тітка не говорила так багато про це, то й Віра б собі голову не забивала у такий хороший день.

У дверях під’їзду жінка стукнулась з якимось молодим чоловіком. Він був значно вищим неї й один з його ґудзиків боляче різонув Віру по щоці. Вона торкнулась і зрозуміла, що йде кров.

– Ой, пробачте мені, я зовсім вас не помітив, ви така крихітна, у мене тут за п’ять метрів у машині аптечка, пройдете.

– Ой, ні, мене чекають, я поспішаю.

Віра підняла голову і почала шкодувати, що не погодилась, хоча вже й пізно було. От сталося б це 10 років тому, то вона б за це всі скарби світу віддала б.

Природа явно для нього нічого не пошкодувала. Високий зріст, широкі плечі, красиве темне волосся і карі очі, у яких вона могла б уже потонути. А коли він їй посміхнувся, помітивши, що вона його розглядала, то жінка ледь не збожеволіла.

– Нічого, почекають вас, – промовив він, взяв її за руку і таки повів до машини, звідки дістав антисептичні серветки й почав витирати кров.

– Дякую вам…. Мені, мабуть, пора… – промовляла все це Віра, а сама не хотіла від нього йти. Вона хотіла розплакатися прямо перед ним і кричати до долі, яка вона несправедлива, що це не сталось хоча б 10 років тому!

Вона рушила вперед, але не встигла й кроку ступити, як він схопив її за лікоть.

– Ну, зачекайте ж ви, я хочу якось загладити свою провину.

– Нічого не потрібно, ви достатньо зробили.

– Я б хотів зробити для вас більше!

– Ні, йдіть і будьте щасливими.

Але я хотів би бути щасливим з вами, – промовив він, і жінка ледь стрималась, щоб не заплакати, а через кілька секунд вона вже почула голоси своїх подруг.

– Вір, ми тебе вже зачекалися, ти де була?

Подруги почали тягнути кудись Віру, а вона не могла відвести погляд від чоловіка, що стояв на тому ж місці. Він так на неї дивився… Вона на мить подумала, що це сон, тому що такі погляди вона бачила лише у кіно.

– Віра – яке красиве ім’я, – думав про себе чоловік. – Якесь дивне таке відчуття. Мов я все життя її знав, і лише зараз ми змогли зустрітися. Такому нікого й не розкажеш, лише посміються.

Та й Олесі цього краще не казати, вона і так постійно його ревнує до кожного стовпа, то тут зовсім спопелить його.

– Поранив я свою Віру, – промовив вслух чоловік.

— Ви до мене? – промовив чоловік, що проходив повз.

– Вибачте, ні, але ви ж у ресторан прямуєте?

– Так, а що?

– Можна у вас дещо попрохати?

Настрій Віри зник ще після розмови з тіткою, але вона намагалась цього не показувати, навіщо і подруг даремно розчаровувати.

sbu-sp.org.br

– Вибачте, хто з вас Віра? – промовив високий чоловік з красивою посмішкою та посивілим волоссям.

– Ох, це ви, — промовив він, коли жінка кивнула. – Ось вам один молодий чоловік з вулиці попросив передати його номер телефону і записку. До речі, його звуть Остап.

Дівчата аж пищати почали від захвату, адже знали, що тепер від подруги не відчепиться, поки та не розповість все у найменших деталях.

– Ой, то ми трохи зіштовхнулися. Він пошкодив моє стареньке корито, хоче, мабуть, якось «оплатити» це… нічого цікавого..

– Як це нічого цікавого? – запитала Настя.

– Я думала, що ти на таксі, хіба ні?

– Так, але ж так було не завжди.

– Ну ти й загадкова сьогодні.

Після цього подруги зрозуміли, що ніякої нової інформації з Віри не дістануть, тому продовжили святкувати день народження, а таємничий кур’єр зник так само, як і з’явився.

А потім він знову з’явився, але вже з величезним букетом квітів та пляшкою шампанського, яке позаду підніс офіціант.

– А це б я вам хотів зробити такий подарунок!

Звісно, подруги вирішили не відпускати такого хорошого чоловіка і запросили його за стіл.
Вони добре сиділи й розмовляли. З цим чоловіком, Андрієм, Віра і забула, що їй сьогодні сорок і скільки всього дурного вона вже надумала. У кінці він навіть не дозволив жінкам заплатити, підійшов до офіціанта, і той лише впевнено кивнув.

Ввечері він посадив подруг на таксі, а сам провів жінку до самого дому. Це був один з найкращих вечорів жінки за все її життя.

Зранку у двері постукали.

– Доню, тут якась доставка. Ти все це навіщо замовила?

– Я нічого не замовляла, – промовила Віра й почала посміхатися, побачивши милий букет квітів та цілий кошик з фруктами та шоколадними цукерками.

– І як ти мені це поясниш?

– А я маю це пояснювати?

– Господи, та що тут пояснювати, радіти треба! Нарешті у сорок хоч кохання своє то зустріла! – говорила тітка.

Після цього між Вірою та Андрієм почалися стосунки. Вона дізналась, що він володіє ресторанами, був розлучений і має двох дорослих синів. ЇЇ все влаштовувало у цьому чоловікові, тому вони нікуди не поспішали й насолоджувалися моментом.

Остап теж не зник з життя жінки. Через тиждень вони знову раптово зіткнулися, і цього разу він її так просто не відпустив. Вони пішли у кафе, де довго розмовляли, у них було багато спільних тем, і Вірі було комфортно поруч з ним, але вона відразу йому сказала, що не хоче стосунків з молодим хлопцем, тим паче зараз у неї є коханий чоловік. Від цього Остап дуже засумував, почав розповідати, що весь цей час вона йому снилась і він бачить її у кожній перехожій. Віра розуміла, що у неї є Андрій, тому вони припинили спілкування.

Хоч вони й планували більше не бачитися, та все одно постійно десь перетиналися і Віра відчувала його пристальний погляд на собі. Їй хотілось піддатися цьому незрозумілому почуттю, але вона стримувала себе.

А через кілька місяців Андрій зробив їй пропозицію. Звісно, вона погодилась.

Подруги організували їй дівич-вечір, а після нього Віра знову раптово перетнулася з Остапом.

Привіт, моя втрачена Віра! – промовив він, і вона вже не змогла відійти від нього. До самого ранку вони гуляли містом за ручку, а на прощання й поцілувалися, але так, мов це був їх останній раз. Звісно, так і мало бути, адже незабаром Віра стане законною дружиною Андрія.

Остап не міг змиритися з тим, що втрачає кохану, писав, дзвонив їй, але у день весілля вона написала йому повідомлення, у якому попрохала більше ніколи її не тривожити.

Остап змирився. Він довго шукав у кожній дівчині Віру і не міг прийти в себе. Але через пару років таки одружився і почав жити щасливим життям, проте про ту прекрасну жінку він ніколи не забуде, саме вона навчила його кохати.

У Віри з Андрієм теж все добре. Недавно у них народився син. Вони живуть спокійним і розміреним життям. Вона інколи згадує про того хлопця, що так туманив їй розум, але намагається відкинути це якнайдалі. Краще не будити ті почуття, адже у неї вже є любляча сім’я…

Реклама

Також цiкаво:

Close