Ковальчук Тарас

Йшла звичною дорогою до дитячого садка — тієї самої, якою вже роками бігаю за своєю улюбленицею Софійкою.

«Рідна сестра? Дякую, більше не треба…» Останнім часом я перестала відчиняти двері власній сестрі.

Марія віддавала заміж доньку. Гостей було небагато, біля 35, майже всі — родичі та друзі нареченого.

Варто було нам почати вдавати, що нас немає вдома, щоб не бачити онуків Я й уявити не міг, що колись

«Поки не приходь до нас»: як донька відмовилася від матері, коли та стала «негарною» — Мамо, ти поки

Подорож довжиною в 300 кілометрів: як бабуся зіткнулася з холодним прийомом невістки Євгенія Михайлівна

Після купівлі будинку біля моря родичі раптово згадали про наше існування Ніколи б не подумала, що хтось

Мої батьки заслуговують на спокій, а не на виселення: хто дасть їм право на спокійну старість?

Моя свекруха — Галина Миронівна, жінка похилого віку з різним поглядом і залізною волею. Ми з чоловіком

Матір звуть Соломія, їй сорок два. Народила мене вона рано — щойно закінчила ліцей, у сімнадцять з половиною.