ЖИТТЯЦІКАВО

Моя сусідка Віра геть розум втратила. Це ж треба таке. Пробачила те, що не пробачається.

Моя сусідка Віра жила з Ігором давно. Одружилися, а дітей все не було. Обоє з головою в роботі після того випадку, як Вірина вагітність закінчилася вuk иuднем.

Та й взагалі після того між ними зникла та іскра, яка до того горіла в їхніх очах. Вони вже й навіть на чоловіка та дружину не були схожі. Більше на сусідів походили.

Я просто не розумію, як Віра може жити з Ігором в одній квартирі, та ще й пробачити йому таке. Це ж як себе потрібно не поважати, як потрібно закрити очі.

Реклама

Кілька місяців тому з самого ранку я почула дуже сильний дитячий плач. Спочатку я подумала, що це кіт сильно кричить на сходовій клітці. Годинна була дуже рання, приблизно пів шостої. То й всі в будинку ще спали.

Цей крик, чи то плач все не припинявся. Я не могла через нього заснути. Одягнула я халат і вийшла подивитися що таке відбувається. Я аж жахнулася. Перед дверми Віриної квартири лежала дитяча люлька, а у ній немовля, яке заходилося власними слізьми.

На животику у дитини лежала записка з словами: “Ігор, ти так і не насмілився розповісти дружині про нас. Тобі не потрібна я і наша дочка. Але я теж сама не можу її ростити.”.

Я все кліпала і сподівалася, що мені це приснилося чи здалося. Це ж Ігор мав коханку, яка йому народила доньку та ще й підкинула на поріг дитину, яка Богу душу не винна.

Я почала дзвонити у дзвінок до Віри, стукати у їхні двері. Нарешті вони відчинили. Шок був на обличчі і у Віри, і у Ігора. Вони почитали записку. Віра не захотіла йти додому, а попрямувала до моєї квартири, взявши міцно мене за руку. Ігор же забрав дитину до їхньої квартири.

Кілька годин Віра просто мовчки сиділа у мене на кухні і дивилася в одну точку. Потім встала і так само мовчки пішла до себе додому.

Я просто не розумію, як вона змогла пробачити чоловіку зраду, як прийняла чужу дитину. До того ж Віра звільнилася з роботи і сидить вдома з цим немовляв. Та й взагалі не показує, що це не її дитина. Любить її наче свою.

Цілими днями гуляє з нею на вулиці, носить на руках, цілує. А я дивлюся на це все з таким непорозумінням. Я б так не змогла як Віра. Такого Ігора я б вигнала з дому у самій піжамі разом з його дитиною.

Це ж щодня дивитися на чужу дитину і розуміти, що тобі зраджували і не одного разу. Та з іншої сторони дитина ж не винна, не покидати її на призволяще чи віддавати до дитячого будинку. На все воля Божа.

 

Реклама

Також цiкаво:

Close