Роман каже, що ще перебуває у сyмнівaх, адже відповідальність за мою дитину – то серйозне рішення

Вже котрий рік я сподіваюся на відверту розмову зі своїм хлопцем. Роман каже, що ще перебуває у сумнівах, адже відповідальність за мою дитину – то серйозне рішення. Тож очікування на шлюб перетворилось на відверте затягування.

Роман насправді дуже чуйна людина, він вміє облаштувати романтичну атмосферу, уважно ставиться до мене та у цілому влаштовує мене у якості другої половинки. У нас серйозні стосунки близько року, проте, за весь цей час коханий досі не розуміє, чи готовий до відповідальності за дитину від мого першого чоловіка.

Його побоювання мені цілком зрозумілі, адже сприйняття чужих дітей – питання делікатне. Та коли ці сумніви виникали у нього на початку стосунків, я не скаржилась. Проте, зараз, вважаю, що пройшло достатньо часу, аби він прийняв відповідне рішення. Не зрозуміло, скільки ще доведеться просто ходити на побачення, при цьому, не відчуваючи підтримки «сильного плеча» для усієї сім’ї.

Роман досі зауважує, що не готовий принаймні спробувати пожити під одним дахом, враховуючи, що тоді йому доведеться розгляну ти себе у новій ролі.

Мої заперечення з приводу його побоювань на нього не діють: донька є виключно моєю відповідальністю, а, відтак, він не матиме жодного клопоту після переїзду. Він все частіше просить про додатковий час на роздуми щодо цього.

Мене, відверто кажучи, його позиція дещо бентежить, адже ще на початку романтичних стосунків, я пояснила Романові власні очікування щодо сім’ї та розповіла про доньку. На той час він переконав мене у серйозності своїх намірів.

Роман добре ставиться до дитини, часто купує подарунки, проте, все ж дотримується дистанції у спілкуванні. Власне мені незрозуміло, що могло статись за рік, аби людина змінила власну думку.

Все частіше задумуюсь чи варто взагалі витрачати сили на Романа, адже з кожним роком перспектива знайти гідного чоловіка зменшується. Не кажучи вже про можливість народження ще однієї дитини.

Та бажання самостійно ростити доньку також не маю, адже доводиться постійно пояснювати чому інші діти мають повноцінні родини. Для спокою справді потрібна людина, котра переконає у власній надійності та забезпечить відповідне майбутнє.

Попри цілком щирі почуття з мого боку, я все ж почала більше прислухатись до порад близьких подруг: вони вважають Романа безперспективним варіантом для створення сім’ї, радять звернути увагу на чоловіків соліднішого віку. Та як зважитись на подібний крок, і вчинити так із коханою людиною – досі не знаю.