– Тьотя Оксана, не кидай мене. Я не зможу без тебе

Ще в інституті я почав зустрічатися з найкрасивішою студенткою нашого курсу. Всі заздрили нашому щастю. На третьому курсі наші батьки наполягли на весіллі, оскільки були проти таких стосунків без штампа в паспорті. Так почалося наше сімейне життя.

В гуртожитку нам з дружиною виділили окрему кімнату, тому ми жили, як повноцінна сім’я. Після весілля майже нічого не змінилося. Ми так само проводили вечори в компанії друзів з піснями та веселощами.

Щойно ми отримали дипломи, з’явилася потреба у власному житлі, бо нам не хотілося жити з батьками. Ми обоє влаштувалися на роботу та стали винаймати житло. Ми виявилися зовсім не пристосованими до самостійного життя. Одна справа постійні веселощі в гуртожитку, зовсім інша – самостійне життя на власні кошти.

Сварки почалися майже з першого дня. Каті постійно було мало грошей, адже колеги по роботі одягалися красиво, і їй хотілося так само. Коли дружина завагітніла, я дуже зрадів, бо давно мріяв про дітей, та й надіявся, що з народженням немовляти життя налагодиться.

Сталося не так, як гадалося. З появою в домі дитини Катя стала роздратованою. Вона постійно звинувачувала мене в тому, що це я винний, що вона змушена сидіти вдома з дитиною. Я намагався її підтримувати. Після роботи час з дитиною проводив тільки я. Катя спочатку лягала спати, а потім сиділа в інтернеті.

Одного дня жінка повідомила, що знайшла іншого чоловіка, тому подає на розлучення. Дочку вона забрала з собою. Жінка зібрала речі та поїхала в іншу область, навіть не залишила нову адресу.

Я дуже сумував за своєю улюбленою донечкою, але одного дня у квартирі пролунав дзвінок. Телефонувала Катіна сестра Оксана. Я її погано пам’ятав, оскільки вона ніколи не приїздила до нас у гості й була на 6 років молодшою.

Дівчина розповіла, що моя колишня дружина поїхала за кордон на заробітки, вийшла заміж за італійця, та й не повернулася додому. Дочку Соню вона залишила на сестру і забирати не мала наміру, адже новий чоловік не згідний виховувати чужу дитину.

Сама Оксана нещодавно дізналася про страшний діагноз – рак. Надія на одужання є, але дівчина зовсім одна, тому не має грошей на лікування. Вона просила забрати у неї Соню, щоб та не бачила, як вона помирає.

Наступного ж дня я вже був у Оксани. Вона заздалегідь розповіла Соні, що до неї приїде тато, з яким вона тепер буде жити. Речі дівчинки вже були зібрані. При зустрічі маленька Соня дуже зраділа, адже довго чекала, коли повернеться її тато. Коли речі були складені в багажник, дівчинка вхопилася за свою тітку і благала:

– Тьотя Оксана, не кидай мене. Я не зможу без тебе.

До такого повороту подій ми були не готові. Я не хотів силоміць примушувати дитину їхати зі мною, адже не хотів травмувати її психіку. Ми домовились, що разом переночуємо, а вранці вирішимо, що робити далі.

Я проснувся від приємного запаху. Коли я увійшов до кухні, на столі стояв запашний борщ з пампушками. За сніданком я повідомив дівчаткам, що в місто ми їдемо всі разом, тому потрібно швидко зібрати Оксанкині речі та рушати, адже мені потрібно на роботу.

Оксана не відразу погодилась на таку пропозицію, адже вона не мала ні грошей, ні здоров’я. Я переконав її, що в місті є більше шансів їй вилікуватись. Там легше знайти потрібні препарати, та й деякі з них надаються державою безкоштовно.

Разом з Оксаною ми пішли в лікарню, і вона повторно здала всі аналізи. Виявляється, новоутворення, яке знайшли провінційні лікарі було доброякісним, тому вже скоро дівчина була прооперована та йшла на поправку.

Ми продовжували жити втрьох. Я навіть не уявляв, як би справився з Сонею без допомоги Оксани. Одного вечора вона завела розмову, що їй не зручно жити моїм коштом, тому їм з Сонею краще повернутися в село, щоб не обтяжувати мене своєю присутністю, адже вона тепер може працювати й самостійно забезпечувати племінницю. Мені ж вона бажала знайти хорошу жінку та бути щасливим.

Соню вона не хотіла залишати, бо мачуха може не злюбити дівчинку, а з нею дівчинці буде краще.

Я довго слухав її промову, а в кінці сказав:

– Тьотя Оксана, не кидай мене. Я не зможу без тебе. Виходь за мене заміж.

Вже 5 років ми живемо в щасливому шлюбі та виховуємо разом нашу дівчинку. Навіть рідна мати не любила б її так, як Оксана.