Одного разу я знайшла гроші у шафі. Мій чоловік xoвав їх від мене і постійно кудись з ними зникав. І тоді я вирішила пpoвести po3слідування!

Останнім часом мій чоловік Євгеній постійно кудись зникав. Казав, що ходить на тренування до парку. Я не була проти – мені подобалася моя свобода, адже могла у цей час займатися своїми улюбленими справами.

Але я дивувалася: чому це Женя ходить на свої тренування у будь-яку погоду? Чи спека і палить сонце, чи мороз, чи злива з блискавкою – а він усе ходить.

Одного разу я попросилася піти з ним. Але він почав мене відмовляти:

– Нічого цікавого ти там не побачиш. Залишайся вдома краще!

Ото вже тоді у мене закралася підозра. А все так і продовжувалося: Євгеній ходив до парку, а я виглядала у вікно і страждала у години його відсутності.

Якось я вирішила піти з подругою до кінотеатру на прем’єру довгоочікуваного фільму. Євгеній зі мною йти не побажав. Я відчинила шафу, щоб витягти з неї нарешті свої улюблені джинси, які давно вже не одягала.

Аж раптом запримітила на верхній полиці невеличку коробочку. Заглянула у неї з цікавості, бо я її туди не ставила. У ній лежала стопочка грошей. Спочатку зраділа такій знахідці, а потім замислилася – звідки і чому вони тут?

Я – акуратна господиня. Завжди скрізь прибираю, порядок наводжу. Ну не могла ж я не помітити цю коробочку? Значить, це Євгенова заначка!

«Дуже дивно!» – подумала я. – «Ми з чоловіком все життя клали гроші в інше місце. У нас бюджет спільний. Як треба, брали звідти, попереджуючи один одного. А заначок у нас ніхто ніколи не робив! Разом підраховували доходи, витрати. А воно дивись як!»

Я хотіла запитати у Євгенія, як назвати цей вчинок? Але передумала. Цікаво, нащо йому гроші ховати від мене? Невже витрачає їх на коханку? У мене визрів план – треба провести власне розслідування! А піду я за ним тоді, коли він в черговий раз на тренування збереться!

Сказано – зроблено! Пішов Євген на тренування. Я до коробочки – грошей катма! Через декілька днів вони знову там з’явилися. «Може, коханка? А, може, в ігри грає, до казино ходить? Ну наче адекватний. Не видно, що на наркотики чи алкоголь витрачає… Треба розширювати пошуки…» – думала я у ту мить.

Розповіла все подругам. Вони підтримали: тільки слідкувати за чоловіком! Іншим способом правди не дізнатися!

Пішла я за ним. Тихенько так… Переодягнулася, перуку натягнула на голову, сонячні окуляри – на ніс. З-за дерев ледве виглядаю…

Євгеній у супермаркет зайшов. Вийшов звідти з пакетом великим. А потім до аптеки попрямував. «Це вже точно – коханка! Накупив вина, солодощів, в аптеці – презервативи і бігом до коханки. Це кінець. Це точно розлучення» – промайнула в мене думка.

Пішла я далі за чоловіком. Євгеній дійшов до одного будинку і піднявся на третій поверх. Я заплакана повернулася додому. Але вирішила скандал не робити. Треба докази зібрати.

Перебралася спати у вітальню. Сказала чоловіку, що мене дратує його хропіння. А Євген не дуже мене й умовляв залишитися. Ось тобі й на – типова поведінка зрадника!

Наступного разу я з’ясувала, у яку квартиру мій чоловік ходить. «Завтра піду до неї, волосся все вирву на голові тій паскуді. Хоч в очі її безсоромні подивлюся!»

Попросила подругу, щоб зі мною пішла. Мало чого, гляди, суперниця моя виявиться боксеркою, то хоч підмогу треба з собою взяти. Дійшли до квартири.

Стукаю, стукаю у двері. Ніхто не відчиняє. Думаю, почекаю трохи. Може кудись відійшла та зараза. Минула година. Почула я якийсь шум у квартирі. Ага… То вона таки вдома! Почала я сильніше стукати. Кричу:

– Відкривай швидше!

Двері легенько відчинилися. Стою на порозі. Переді мною дідусь в інвалідному візку.

– Де вона? – питаю його. – Переховується?

– Кого Ви шукаєте? – запитав дідусь. – Ви взагалі хто?

Я придивилася. Ніяких жінок тут немає. Лише відчувався запах ліків і старого ганчір’я. Дивлюся: на дверній ручці пакет висить.

– Що у ньому? – на пакет показую.

– Хліб, молоко та яблука. А ще ліки…

Виявляється, мій чоловік ходить до дідуся, який сам неспроможний ходити? А у будинку навіть і ліфту немає. Цей дідусь не був ріднею мого Євгена. Йому просто шкода було старого. Ось таке велике серце у мого чоловіка.

Вдома я зізналася Євгенові, що слідкувала за ним:

– Чому ти нічого мені не розповів?

– Ти б сказала, що нам і самим не вистачає, що не треба виносити нічого з дому! – відповів він.

– Якщо чесно, то так би і було, напевно. Добре, підемо завтра разом. Виберу старому свіжих фруктів, бо ти завжди погані вибираєш. – обняла я чоловіка.

Я розуміла, що треба більше довіряти коханому. Він у мене хороша і порядна людина. А в душі раділа: у нього таки коханки не було!