Мати АНТИгероїня: замість того, щоб потрапити у газету, в неї ледь не забрали дітей

Тільки но закінчився мій перший рік навчання на факультеті журналістики, тільки но ми здали сесію, як нам оголосили, що на літніх канікулах ми повинні будемо пройти практику у місцевих ЗМІ. Я був з невеликого міста. Всього двадцять тисяч жителів, й з медіа в нас була лише газета, яку більше друкували для пенсіонерів з навколишніх сіл.

Першого ж дня редактор, коли прочитав моє направлення, дав мені завдання написати репортаж про мати-героїню. Жінка лише нещодавно народила восьму дитину, й через кілька днів місцеві представники влади будуть вручати їй відповідну відзнаку й грамоту. Мені потрібно було зробити фотографії та написати статтю.

У визначений день я з телефоном прийшов до будинку матері-героїні. З можновладців ще нікого не було, тому я мав можливість через перекошений паркан побачити, як живе багатодітна родина. Перше, що мене вразило, це відсутність воріт та вікна-сироти, які без жодних фіранок споглядали на перехожих. По подвір’ї були розкидані іграшки та дитячі речі. Біля обідраної яблуні на прив’язі сидів дистрофічного вигляду собака. Його ребра аж поприлипали до кісток. Він навіть не мав сили гавкати на чужого споглядача.

Але коли я побачив дітей, то був геть шокований. З будинку спочатку вибіг хлопець років десяти. Його одяг був брудним, а на ногах одягнені різні капці. За ним вибігла молодша дівчинка, вона також мала відповідний вигляд, хоч дещо й чистіша. За ними я почув, як з криками та матюками з хати вийшла й сама «героїня». Розпатлане волосся та запухле обличчя говорили, що вона не в кращому гуморі через випитий вчора алкоголь. Не звертаючи жодної уваги на мене, вона відштовхнула з дороги дітей та біля криниці почала пити воду прямо з відра.

Поки я за цим слідкував, приїхали й інші гості, що мали вітати цю горе-маму. Вони, як і я, стояли вражені побаченою картиною. Тільки помітивши людей у костюмах та з чиновницькою зовнішністю, вона схаменулася та швидко побігла до будинку. Коли ми зайшли всередину, то застали її за прибиранням пустих пляшок з-під горілки до шафи, а в іншій кімнаті одягався якийсь чоловік.

Загалом, за недовгий час, поки ми там перебували, я дізнався історію цієї родини. Всі восьмеро дітей мали різних татусів. Офіційний чоловік цієї жінки сидів у тюрмі та сподівався отримати пом’якшення через народження дитини, яку, як й інших, записали на нього. Жінка не цуралася заглядати до пляшки і, як результат, мала алкогольну залежність. Сусіди розповіли, що діти живуть самі по собі. Старші доглядають за меншими. А більша частина грошей, які вона отримує на дітей, витрачаються на алкоголь.

Того дня в мене не вийшло статті. Точніше я її написав, але редактор відмовився публікувати такий негатив. А жінкою зайнялися органи опіки. Я потім дізнався, що дітей в неї забрали, а її відправили на лікування.