Іноді «батьки-пілоти», які виконують секретне завдання і тимчасово не можуть бути зі своєю сім’єю, теж повертаються

З батьком свого сина я познайомилася в інституті. Коли ми почали зустрічатися, всі заздрили нам. Ніхто не вірив, що ми зможемо бути разом довгий час. Студентські роки промайнули дуже швидко. Потрібно було влаштовувати свій побут. Ми з Толею вирішили одружитися, щоб разом займатися цим питанням. Ми готувалися до весілля і вже жили разом на найманій квартирі.

Одного дня я відчула, що щось не так зі здоров’ям, пішла до лікаря, а вона задала мені неочікуване питання: «Коли у вас була менструація?». Я навіть не підозрювала, що в цьому питанні криється причина мого нездужання. Аналізи і огляд у гінеколога підтвердив підозри мого лікаря.

Про свою вагітність я повідомила коханому того ж вечора. Реакція мене приголомшила. Він відмовлявся від одруження, якщо я не зроблю аборт, бо хтось із дружків нашептали йому, що бачили мене з іншим чоловіком. Толя вірив їм, а не мені, та вважав, що дитина теж не його. Він сказав, що не зможе виховувати чужу дитину, тому, якщо я не позбудуся її, нам слід розійтися.

Так я стала матір’ю-одиначкою. У мене народився чудовий красень-син. Спочатку ми жили у моїх батьків. Коли Іванові виповнилося 2 роки, я оформила його в дитячий садок та влаштувалася на роботу. Толю я зустрічала декілька разів на вулиці, але він зробив вигляд, що не помітив нас із сином.

Роки йшли. З простого касира я перетворилася на керівницю магазину. Тепер ми з сином ні в чому собі не відмовляли. За 5 років я змогла виплатити кредит за квартиру, тому житлом ми були забезпечені.

Після закінчення школи син вступив до ВУЗу. Якщо в ранньому дитинстві він часто запитував про свого тата, то в дорослому віці зовсім про нього не згадував.

У Івана була дівчина, яку він дуже любив. Я постійно йому повторювала, що він має їй довіряти, якщо хоче побудувати міцну сім’ю. Я пояснювала, що заздрість оточуючих може вилитись в брехню. Я взяла з нього обіцянку, що якщо в його стосунках виникатимуть непорозуміння, він не втікатиме від їх вирішення, а старатиметься розібратися в ситуації.

Одного разу, коли ми в вихідний день прогулювалися в парку, то зустріли Анатолія. Звісно, він упізнав мене, але так і не наважився підійти. Наступного дня на порозі нашої квартири стояв Толя з букетом квітів і відчуттям провини в очах.

Івана не було дома, тому ми змогли поговорити спокійно. Толя просив пробачення і шкодував про те, що тоді так безглуздо зруйнував нашу сім’ю. Я ніколи не тримала на нього зла, а завжди вірила, що він повернеться.

Коли син прийшов додому, то відразу помітив зміни в моєму настрої. Я, ніби, на крилах літала. Коли на кухні він побачив незнайомого чоловіка зі схожими на нього рисами обличчя, відразу все зрозумів. Ми разом сиділи на кухні, як сім’я, ніби і не було цих років розлуки. Син тільки жартував, що не надіявся вже побачити свого «батька-пілота», який виконує секретне завдання і тимчасово не може бути з нами.