– Я безплідний, сама знаєш! То від кого ти там народжувати зібралася? – чолові вперше так зневажливо звернувся до мене, а я не знала, що йому відповісти

Ми одружилися з Андрієм після п’яти років разом, тому одразу ж вирішили завести дитину. Ми старалися протягом двох років, але я так і не завагітніла, тому вирішила обстежитися. Коли лікар сказав мені, що я абсолютно здорова, то я була на сьомому небі від щастя. А потім лікар попросив, щоб прийшов мій чоловік.

З Андрієм ми познайомилися на вечірці. Знаєте, як буває, якісь знайомі моєї подруги влаштовували святкування, і вона запросила мене піти з нею, у мене не було планів, тож я погодилася. Чужа компанія відразу ж мене прийняла, і саме на цій вечірці я познайомилася з майбутнім чоловіком, під Новий рік. Я Андрієві також відразу ж сподобалася, то перший крок до зближення зробив він – запросив мене на побачення, а далі закрутилося.

Через рік після того, як ми почали зустрічатися, ми вже почали жити разом. Я вважала його своїм чоловіком, а він називав мене дружиною. Відсутність штампу в паспорті нам нічим не заважала, проте родичі – і мої, і його – почали на нас тиснути: мама і свекруха «вимагали» онуків, а поза шлюбом народжувати гaнебно. Тож після п’яти років зустрічань ми все-таки одружилися.

Андрій відразу після одруження сказав, що хоче дітей. У нього немає ні братів, ні сестер, тож він завжди хотів велику родину – мінімум трьох дітей. Я почала відслідковувати цикл, ми старалися. Але за два роки у нас так нічого й не вийшло.

У нашому місті була дуже гарна клініка, відома на всю країну, тож я вирішила пройти обстеження. Я записалася на прийом, здала багато аналізів, і вже через кілька днів отримала відповідь. Від щастя я навіть заплакала: я абсолютно здорова й можу мати дітей. Лікар попросив, щоб на обстеження прийшов мій чоловік.

Я думала, що Андрій буде проти, та він погодився, здав усі аналізи. Через декілька днів поїхав за відповіддю… Андрій не відповідав на мої дзвінки та повідомлення, та повернувся додому тільки пізно вночі, від нього рaзило aлкоголем. Чоловік мені повідомив, що він безплiдний.

Я довго не могла заснути. Переживала, думала всю ніч, а на ранок запропонувала чоловікові всиновити дитину – маленьку, тільки народжену, від якої відмовилися батьки. Він погодився, але сказав, що не хоче, щоб про це знали всі. Ми мали гроші, чоловік працював віддалено, в офіс навідувався нечасто, тож ми вирішили на деякий час переїхати до іншого міста. Знайомим та родичам ми сказали, що це відрядження, пов’язане з роботою чоловіка, а так як він їде не на один місяць, я буду його супроводжувати.

Ми влаштували все якомога краще, знайшли гарного юриста, який допоміг нам зібрати документи та все влаштувати. Уже через декілька місяців усе було готово, ми чекали тільки дзвінка з місцевого пологового будинку. Ще через два місяці я тримала на руках свого новонародженого сина – маленького Віталія.

Ми повернулися до рідного міста, прийняли вітання родичів та знайомих. Ми з чоловіком повністю поринули в батьківство. За приємними турботами ми навіть не помітили, як пройшло півроку, потім дев’ять місяців, десять. І тут одного разу, коли я йшла до кімнати сина, я знeпритомніла. Чоловік одразу ж викликав швидку. Мене поклали на обстеження, і вже через декілька годин лікар повідомив: «Нічого страшного не сталося. Головне, менше хвилюйтеся, а вам тепер необхідно краще слідкувати за дружиною і позбавити її від великої частки турбот. Вітаю, ви вагітні!».

Коли лікар вийшов з палати, я побачила, як змінився вираз обличчя чоловіка. Він дивився на мене з відразою та злістю:

– Я безплiдний, сама знаєш! То від кого ти там народжувати зібралася? – чолові вперше так зневажливо звернувся до мене, а я не знала, що йому відповісти.

Я ніколи не зраджувала чоловікові, навіть не дивилася в бік інших чоловіків. Андрій завжди гарно до мене ставився, на руках носив, як то кажуть, тому я не знайшлася, що йому відповісти, адже була просто шокована його словами та поглядом.

Чоловік вийшов з палати. До мене він не приходив декілька днів, я залишилася в лікарні на повторне обстеження, лікарі хотіли впевнитися, що зі мною та дитиною все гаразд. Я начебто закам’яніла і нічого не почувала. Коли мене виписали, чоловік не приїхав мене забрати. Син весь цей час був у моєї мами, тож я не знала, де Андрій.

Я приїхала додому ледве жива, намагалася не хвилюватися, проте ніяк не могла зібратися з думками. Я попросила маму, щоб вона привезла мені сина тільки завтра. Я не знала, що робити, тому просто сиділа на кухні та ридала.

Андрій приїхав через декілька годин, з великим букетом моїх улюблених білих троянд і золотою обручкою. Він пояснив, що з лікарні відразу поїхав до клініки, у якій йому поставили дiагноз. Він повторно здав аналізи й виявилося, що тепер з ним усе гаразд. Лікар був упевнений, що минулого разу помилки не було, та й перевіряли вони все не один раз, що тоді, що тепер. Андрій просив у мене вибачення, просто молив його простити. Я була дуже щаслива й тільки переживала, як всі ці хвилювання відобразяться на дитині. А через сім місяці вже тримала свою донечку на руках.

Зараз ми чекаємо на третю дитину. Ми з чоловіком абсолютно щасливі. Тепер у нас є велика родина, про яку ми так мріяли.