Моя мама нeнaвuдuть мене, і тільки коли моя донька потрапила у лikapню, я дізналась причину!

Мене ненавиділа моя мама. У мене була тільки вона, а у неї лише я, але це не завадило їй ненавидіти мене. Вона забороняла мені ходити у гості, виділятися якось, робити зачіски, манікюр чи користуватися косметикою. Я ходила в одному й тому ж і лише з однією косичкою.

Одного разу я пішла проти мами й нафарбувала губи та розпустила волосся, відтоді волосся у мене було пострижене «під хлопчика», а губа кілька тижнів «синя». З паском я була добре знайома до років 18, а після мого повноліття я просто втекла з дому.

Якось відклала трохи грошей таємно від мами й вирушила в інше місто. Скажу чесно, що перший час мені доводилось дуже важко, де я тільки не працювала, щоб вижити, але потім змогла й інститут закінчити, і хлопця хорошого знайти.

Наприкінці 2 курсу я познайомилась з чоловіком, старшим за мене на 3 роки, ми закохалися й почали зустрічатися, а вже через рік я стала його дружиною.

З чоловіком мені дуже пощастило, тому після інституту, я не встигла знайти роботу, а відразу пішла у декрет, чоловік не міг припинити радіти тому, що незабаром стане батьком і ледь на руках мене не носив.

Нашій дівчинці було п’ять років, коли вона потрапила у лікарню з анафілактичним шоком. Виявилось, що у неї алергія на арахіс. Лікар, що допомагав моїй доньці, раптом впізнав мене, ми дуже схожі з донькою й розповів правдиву історію про моє дитинство.

Виявилось, що до 4 років у мене був і батько, і брат, а не тільки мама, але з ними я ніколи не познайомлюсь. Мого брата не стало, бо незрозуміло де його сестра знайшла шоколадку з арахісом і пригостила його. Це була я, а швидка допомога до нього не встигла, тому всі родичі у момент зненавиділи мене, навіть рідний батько, що примушував маму віддати мене у дитячий будинок.

Вона втекла від нього в інше місто. Я могла забути це, бо у мене був травматичний шок, але лікар все пам’ятав. Я не могла повірити, що переді мною відкрилась таємниця маминої ненависті до мене, але чому ж вона мені не розповіла це, коли я подорослішала? Чому я дізналась про це, коли під загрозою опинилась моя донька?

Коли доньку виписали, я відправилась до мами, думала, що моє «відкриття» допоможе налагодити нам стосунки, але мене вона бачити не хотіла, лише кілька годин погралась з онучкою і все.

Невже вона переконана, що з такою ненависною матір’ю мені жилось краще, ніж у дитячому будинку? І як взагалі можна ненавидіти чотирирічну дитину, яка не розуміла, що може зробити та шоколадка?