ЖИТТЯ

У школі мені приходилося нeлeгкo. Однокласники ловили мене, заводили до туалету й бuлu з такою силою, що потім по всьому тілі були cuнці, п0дpяпuни, обзuвaлu мене, вuмaзyвали та рвали мої речі, одяг, raньбuли, nлювaлa у мою їжу

Коли я ходила у дев’ятий клас, тата підвищили, тому ми переїхали жити у найкращий район міста. Через своїх знайомих мамі вдалося дістати для мене місце в елітній школі. Настав час, коли я, нepoзбeщeна дитина, потрапила у світ брендового дорого одягу, аксесуарів та розкоші.

Скільки себе пам’ятаю, завжди вчилася відмінно, тому за це взагалі не хвилювалася, а от як налагодити стосунки з новими однокласниками, мене турбувало. Як виявилося, на жаль, не дарма так переживала.
Мій вхід до класу супроводжували двадцять пар очей, які не спускали з мене свій погляд, розглядали з ніг до голови. Мене посадили в самому в кінці, у кутку. Моїм сусідом по парті був такий забитий хлопець, як і я. Під час уроків я була в безпеці, тому що поряд була вчителька та камери. Але як тільки починалася перерва, розпочиналося моє особисте пекло, котре я не можу забути вже як сімнадцять років.

У школі мені приходилося нелегко. Однокласники ловили мене, заводили до туалету й бuлu з такою силою, що потім по всьому тілі були синці, подряпини, обзивали мене, вимазували та рвали мої речі, одяг, ганьбили, плювали у мою їжу. Багато чого я натерпілася. І досі не можу зрозуміти, де в мене взялися сили, аби протриматися в тій школі три роки. Я мала двох подруг та друга, але вони теж потерпали від знущань.

Реклама

Мої однокласники були дітьми багатих та впливових батьків і не любили нас, вихідців з бідних районів. У нас не залишалося іншого вибору, окрім як терпіти. Це було нелегке випробовування. А особливо одного разу, коли я прийшла на випускний в розкішному платті, з красивою зачіскою та макіяжем, а через годину ходила, як опудало, що втекло з городу в порваному платті.

v-variant.com.ua

Звісно, я ніколи не ділилася з батьками своїми проблемами. Страх мені заважав, переживала, що як тільки розповім, стане ще гірше, аніж є. Та й маму з татом не хотілося розчаровувати, пригнічувати. У мене вийшло самій впоратися.

У вас виникло запитання: «Навіщо ти зараз це все розповідаєш?» Не подумайте, не тому, щоб мене пожаліли. На цей момент я власник престижного бізнесу, впливова людина, дружина чудового чоловіка та мама прекрасних діток.

На тижні до мене прийшла працевлаштовуватися продавцем моя однокласниця. На диво, вона не зрозуміла, хто я, поводила себе ввічливо та виховано. Вона дуже просила про роботу, адже немає освіти тільки через те, що відразу після школи стала матір’ю. Поки говорила, я не перебивала, а уважно слухала.

Через декілька хвилин почала розмову:

Скажіть, Ольго, як поживають ваші батьки?

Дівчина була здивована і не приховувала цього.

– Та добре. А ви їх знаєте?

– Тато ще досі замішаний в політиці? А як там мамин салон?

– На жаль, мами вже як п’ятий рік немає, а тато важко хворий, — все тихіше сказала дівчина.

– Ваше прізвище таке одне в місті, — мені так кортіло плюнути їй в обличчя, почати принижувати так, як вона мене в школі, проте стримувала себе з останніх сил. – Вибачте, Олю, але поки не можу нічим вам допомогти, вільних місць немає. Якщо що щось звільниться, дам знати.

– Спасибі, — дівчина встала та й пішла.

Відразу, як за нею зачинилися двері, я почала ридати. Спогади нахлинули на мене і це принесло великий біль.

Усі ці роки я мріяла тільки про те, аби помститися своїм однокласникам. Але доля це робить за мене. Звісно, я б могла з легкістю влаштувати її до себе на роботу, а потім звинуватити в крадіжці грошей або навіть ще гірше. Але чи стало б мені від цього краще? Хай Бог судить, йому видніше.

Реклама

Також цiкаво:

Close