Братова дружина приїхала в гості з маленькою племінницею. Мало того, що ввечері пішла гуляти, а ми з мамою дитину гляділи, так ще й вранці почала сніданок вимагати!

Я закрив сесію в університеті та поїхав додому. Приїхавши, побачив гостей. Братова жінка та племінниця. Ну добре думаю, побудуть в гостях та й поїдуть. Вони зайняли мою кімнату. Було неприємно, що мама навіть не порадилася, але я змирився і змовчав. Тим паче в гості вони приїжджають рідко.

Вранці Катя мене розбудила і сказала:

– Микола, приготуй сніданок, бо мама десь з малою пішла, а я голодна.

Спочатку я трохи не зрозумів, що Катя від мене хоче. А потім сказав:

– То піди приготуй собі. Ти ж знаєш де що стоїть.

– Я хочу полежати. І тим паче з останнього мого візиту все так змінилося.

А я так втомився. Вчора до вечора косив сіно, а потім порав худобу. Та ще й вночі ходив до малої. Бо братова дружина пішла в бар погуляти, а як прийшла, то закрилася в кімнаті й лишила її нам. Тому поспав я годин три.

– Кать, піди зроби собі їсти сама. Я ж не твій слуга. Глянь на плиті чи в холодильнику каструлю, там борщ вчорашній стоїть.

Вона закотила очі й пішла. Я заснув. Десь за пів години вона знов мене штурхала.

– Миколо, сходи в магазин. Вдома кава закінчилася.

– Катю, іди сама. Ти дорогу знаєш ще краще, ніж я. А якщо забула, то в людей спитай.

– Сходи бігом! Бо я тобі зараз як.

– Та мені байдуже, що ти мені. Я пів ночі сидів з твоєю донькою, доки ви солодко спали в зачиненій кімнаті. Я ще й прислугою бути не збираюся.

Ви мене звісно вибачте, але я на таке не підписувався. Мамі допомагати це – святе, але нахабній братовій жінці, що приїхала та скинула на нас дитину, не хочеться зовсім. Та й взагалі, вона бачила як я сплю. З дитинства звичка: прийшов, скинув все і спиш як Адам. І зовсім не хочеться, щоб мене в такому вигляді бачили.

Доки ми сперечалися, повернулася мама з Лізою. Вона плакала. Катя взяла малу і сказала:

– А що тобі важко чи що? І взагалі, ти мою зарядку не бачив? Не можу її знайти.

Я зрозумів, що поспати не вдасться. Почухав потилицю і попросив її вийти. Мені, як мінімум, треба було вдягнутися. А як тільки вона пішла, то вирішив прилягти й подрімати. Аж раптом мене покликала мама:

– Миколо, чого ти сваришся. Невже так важко зробити те, що вона просить? Вона ж тільки-но народила. Як в університет прилаштувати, то Катя допоможи, а як в магазин, то що? Вони ж в гості приїхали.

– Ма, ти ж знаєш як вона себе поводить. На тобі господарство та ще й онука. А Каті не може сама ні їсти нагріти, ні в магазин сходити. А з університетом, що вона мене обіцяла влаштувати, я пролетів і сам вступив, без ніякої допомоги.

Катя сиділа на лавці у дворі. Лізу залишила вдома. Я бачив, що й мама прилягла, тому сам наглядав за малою. Доки вона спала, приготував поїсти, прибрав вдома та поправ речі. На вечерю в нас були вареники, які я завбачливо купив вчора в місцевому магазині. Аж раптом задзвонив телефон Каті. Це була її подруга Лариса.

– Я живу у свекрухи. Бери з собою беруші, бо мала вночі геть не спить. Приїзди, сходимо на річку, погуляємо, як в старі часи. Ні, ніхто нічого не скаже. Ми Миколу в літній кухні покладемо, а тебе в залі.

Мене переповнювали емоції. Мало того, що вона байдикує, нахабно себе поводить, відмовляється дивитися за донькою, так ще й чужих людей в дім кличе, навіть не спитавши ні маму, ні мене. Я голосно її покликав:

– Катю, а тобі не здається, що це вже занадто?

Вона злякалася та підскочила.

– Ларисо, я тобі передзвоню. А ти що, малий, вже всі справи по дому закінчив? Чого стоїш?

– Так, закінчив, а стою я тут, щоб сказати, щоб ти про совість згадала. Ти всі свої обов’язки на нас з мамою переклала, а сама в бар ходиш і пізно повертаєшся. Невже не бачиш, що мамі й так складно? Ми тобі не слуги.

– Та я ж жартую, – почервонівши сказала вона.

– Мені такі жарти не подобаються. Подумай про маму та її здоров’я. Поговори з нею і скажи, що повертаєтесь в місто.

Ввечері мама прокинулася і покликала мене поговорити на тему: “Чому це я знов чіпляюся?”

– Он Петро вже з міста їде. Зараз буде сцени влаштовувати перед людьми, чому це ми Катю ображаємо.

– Слухай, мамо, ти ж сама знаєш, яка ця Катя. Їй давно варто стати відповідальнішою і не тільки за малою глядіти, а й тобі допомагати. А вона малого того, що думає, що їй повинні всі прислуговувати та виконувати будь-які побажання, так ще й чужих людей в дім кличе, і мене в літню кухню переселяє, доки ти спиш. І я впевнений, що цим все не закінчиться. І дивись, щоб вона взагалі не поїхала й малу на нас не лишила. Я їй сказав, приїхали в гості, так майте совість. Я знаю, що тобі важко, але ти ж не скажеш такого, тому я все на себе взяв.

Катю з племінницею ми братові в руки віддали. Вся вулиця слухала про нашу гостинність, і як ми його любу дружину ображали. Змушували й працювати, і готувати, і прибирати. Каву не варили, улюблені страви не готували. Ми посадили їх в машину та побажали щасливої дороги. Я видихнув.

Мені от цікаво, як вона взагалі дозволяла так себе поводити й це в гостях. Ніякої поваги.