Сподіватися на повернення блудної жінки — марно, забудь про неї та живи собі далі!

У селищі Дубровиця такого масштабного та пишного похорону, мабуть, ще не було. Проводжали в останню дорогу колишнього директора одного з підприємства, що розташований в межах села. Смерть перестріла чоловіка не очікувано. Зовсім недавно він знову одружився з колишньою дружиною, аж раптом таке горе. Усім в селі було відомо, що розлучилися вони з Аллою через їхню односелицю Валю. Тому й чоловік переїхав жити у місто.

Життя у чоловіка складалося легко. Фортуна була на його боці. Хоч і був вихідцем зі звичайнісінької сім’ї, зміг власними силами вступити до університету. Здобув освіту та відразу його направили в одну з найкращих фірм. Він швидко йшов східцями кар’єрної драбини, за три роки став головним інженером, а через п’ять — був директором у новому підприємстві. Своїх 30 років зустрів, як самодостатній чоловік з прекрасною кар’єрою.

Та після ювілею захворів. Лікарем йому призначили молоду дівчину Аллу, відразу пішла на роботу після університету. Дівчина була незвичайно красива. Руді кучеряві коси, акуратний маленький носик, пухлі губи та витончена фігура. Усмішка у неї була чарівна. Андрій не встояв проти її краси. Кохання з першого погляду.

Все відбувалося досить швидко, із весіллям вони не тягнули, а через два роки народилася дочка. Назвали дівчинку Софійка.

Їхнє щаслива подружжя проіснувало цілих 27 років. Жили дружно, у мирі та злагоді. Андрій був дуже турботливим татом та люблячим чоловіком, але при цьому суворим керівником.

Їхній будинок був ідеалом для всіх односельців. Високий паркан, доглянутий сад, двоповерховий будинок, зверху якого черепиця. І звісно неабияка розкіш для села — це туалет та ванна. У селі це рідкість.

Алла з любов’ю дбала про сад, постійно доглядала його, висаджувала різноманітні квіти, кущі.

Одного вечора, Андрій повертався додому, схиливши голову. Він думав тільки про одне: як сказати дружині, що закохався в іншу. І тому їм треба розлучитися.

Знайомство з Валею відбулося на дні народженні їхнього спільного знайомо. Та не просто знайомого, це був голова району. Брюнетка пишногруда з красивими стегнами, карими очима, так і манила його. Їй 29 років, як то кажуть “жінка в самому соку”. Валя відразу кинула око на Андрія, бо чітко розуміла, якщо будуть разом, то житиме вона в достатку.

Андрій й не зрозумів, як покохав Валю. Дружина нічого не підозрювала, її не насторожувало те, що чоловік пізно приходив додому, можливо на неї так діяли його переконливі відмовки, яким вона вірила. Хоча Алла була дуже зайнята, постійно праця, то в будинку, то в саду, а ще внуків бавити.

– Андрійку, я вже не юна дівчина, я хочу сім’ю, своїх діток, — промовила Валя, лежавши в обіймах свого коханого. – Нам же так добре разом. Залишайся назавжди в мене.

Андрій вирішив, що найкращий варіант це проігнорувати її слова, та скоро, вона поставила чоловіка перед вибором: або вони живуть разом та одружуються, або розходяться.

Андрій наважився на розмову з жінкою. Правда, розмова закінчилася трагічно: жінку забрала швидка допомога. Після цього інциденту Софія сказала, що батька в неї більше нема.

Єдине, що тішило чоловіка: усе майно залишив вже колишній дружині та дочці. Із собою взяв тільки стару машину.

Жило нове подружжя в орендованій квартирі, потім Андрій отримав малосімейку.

Через деякий час, із приходом нової влади, чоловік залишився взагалі без роботи. Стосунки між Андрієм та Валею значно погіршилися. Жінка заявила, що їде в Італію і буде там заробляти гроші, на відміну від її чоловіка.

Дотрималася слова та поїхала. Лише один раз подзвонила Андрію, сказала, що з нею все добре, знайшла гарну роботу. На тому все. Більше жодного дзвінка чи повідомлення.

Андрію жилося важко на одну пенсію. Їв тільки картоплю, хліб, гречку та молоко. Скрутно йому було.
Пройшов рік. Чоловік ішов по магазину та зустрів подругу Валі.

– Можеш не чекати Валю. У неї вже інший чоловік з’явився. Не планує повертатися.

Звісно, ця звістка дуже поранила чоловіка. Усе частіше він думав про свою колишню дружину. І в один день набрався сил та поїхав у село, з думками, що гірше вже точно не буде.

Побачивши Андрія, такого худого, сумного, Алла й слова не мовила, пустила в хату. Пройшло два місяці, як Андрій помер. Інсульт.