«Дякую мамі за чесного сина!»

Одного разу саме з таким записом у щоденнику повернувся додому учень. Написала йому це вчителька математика замість оцінки. Здогадуєтесь, за що шестикласник отримав таку похвалу?

«Спочатку я подумала, що хтось з однокласників побився або втік з уроку, а може й всі втекли, а він міг здати того, хто це зробив (можливо, і не по своїй волі, сказати чесно, то я на це і надіялась).

Саме це відразу спало мені на думку, тому що ми з однокласниками постійно прогулювали уроки. Серед нас були й ті, що цього не робили, своєрідні вчительські «мазунчики» або відмінники (ми їх за це недолюблювали, якщо бути до кінця чесною). А син у мене такий, що дуже правильний, навіть не знаю, у кого він такий вдався, ніколи нікого не образить і не зробить нічого проти правил.

А ще син завжди був впертим та дотримувався свого слова, що сказав, те і зроби. Я навіть вчителів про це попереджувала, мов дослухайтесь до нього, бо він точно зробить все сказане. Вони спочатку говорили, що це він вдома так міг, а тут школа, тому його швидко «перевиховають, я лише посміялась, у мене вже була схожа розмова з вихователями у дитячому садочку.

І от потім вихователька мені розповідала, що мій Олег дуже пильно дивиться за меншим братиком, у них був рік різниці, але вони перший час ходили в одну групу, тому нерідко гуляли лише за руку. І от одного дня син почав проситися спати. Вона йому говорила, що потрібно потерпіти, бо по розкладу у них прогулянка та обід, а тоді лише сон.

– Не хочу я гуляти. Я хочу спати.

– Зачекай трішки, ми ж не можемо всіх покласти спати, бо ти хочеш, у нас розклад є.

Він спочатку намагався вмовити вчительку, а потім махнув рукою і пішов до інших дітей. А через кілька хвилин менший син почав кричати, бо загубив Олега. Всі дітки почали його шукати, а тут вчителька згадала мої слова, пішла у спальню, а він там мої спить.

Пам’ятаю ще, як перші рази намагалась вмовити сина виступити з іншими дітками на сцені, але він лише головою вертів. І вихователька пробувала на нього вплинути, та він нічого і чути не хотів, з таким виразом обличчя відмовлявся, що ми й припинили пробувати.

Загалом, ніколи він не хотів рахуватися з чужою думкою. Він мав свою правду і лише її дотримувався. Скажу чесно, що довгий час намагалась його перевчити, тому що боялась, що він виросте конфліктним і не зможе побудувати нормальні стосунки з іншими людьми.

На щастя, наша перша вчителька буда дуже хороша, вона не хотіла, щоб всі були, як один, і давала дітям проявляти характер, хоча і вчила вона при цьому добре (нашому меншому сину не так пощастило). Ні вчителька, ні однокласники ніколи не засуджували Олега за його правила, а приймали його, яким він є.

Наприклад, він всіх однокласників вчив не їсти фастфуд, тому що це некорисно, коли когось ображали, то він був першим, хто заступався, а у четвертому класі він оголосив бойкот вчителю, який назвав його друга «дурнем»!

Насправді лише у школі я зрозуміла, що моя дитина не проблемна, а має той внутрішній стрижень, яким може мало хто похвалитися. Звісно, не всім з ним буде легко, проте він буде змушувати всіх навколо розвиватися і ставати кращими.

Проте цей надпис від вчительки математики не потішив мене, а швидше насторожив, я дуже боялася за сина, що він міг тепер перетнути межу та однокласники почнуть його просто ненавидіти.

– За яку це чесність тебе вчителька похвалила? Всі з уроків втікали та ти їх здав?

– Ні, ніхто не тікав. Просто я гірше всіх контрольну написав.

– І до чого ж тут чесність?

– Ну, паралельний клас писав вчора, от вони нам і дали шпаргалки, всі з них списували та зробили одну і ту ж помилку, а я не списував, тому помилки у мене були інші та більше. Вчительку це так здивувало, що вона вирішила так похвалити мене.

Я поцілувала сина і почала думати: чого ж ми батьки постійно шукаємо щось погане у своїх дітях?»

Як ви ставитесь до таких похвал?