Мені було 14, коли мама пoкuнула нас

З цього часу минуло 10 років, і мама вирішила знову з’явитися у нашому житті й повернути татову любов. Якщо бути чесною, то я раділа, коли мама пішла від нас.

Єдиними моїми спогадами про маму з дитинства було те, як вона постійно випивала та зраджувала татові. Тато намагався якось її присмирити, привести до нормального тверезого життя, пробачав усе, аби у мене була мама, але все це було даремно. Єдиним плюсом нашого життя з нею було те, що її батьки, мої бабуся та дідусь, забезпечені люди, та вони давали їй чималі гроші, тому ми завжди могли собі дозволити набагато більше.

Мені було 14, коли мама покинула нас. Вона пішла ввечері на прогулянку з «подругами» і не повернулась. Зазвичай, додому вона поверталась на світанку, але цього разу її не було, тато дуже переживав, почав телефонувати до поліції, лікарень, ніде її не було, а на пошук ми подати не могли, поки не мине 3 днів.

Наступного дня мама таки повернулась додому, там була лише я, вона не зважала на мене. Зібрала речі, гроші, спакувала всі дорогі прикраси та пішла геть. Коли я намагалась її зупинити, просила зачекати приходу тата, вона лише мене відштовхувала та кричала, що я непотріб.

Наступні 10 років минали без існування мами у моєму житті. Вона ні разу не привітала мене з днем народженням, не телефонувала, не надсилала грошей. Батьки мами зникли з мого життя, так само як і вона. Вони звинувачували тата у тому, що вона стала такою. Проте нам і без них добре жилось, тато дуже старався, і я намагалась його не підводити, сама вступила у хороший університет, а потім знайшла роботу з хорошою платнею. Наскільки хорошою, що попросила тата більше не працювати, займатися улюбленою справою.

Зовсім недавно у нашому житті знову почала фігурувати мама. Вона просто прийшла до нас додому, виглядала вона так, ніби весь цей час жила на вулиці та харчувалась сміттям. І хіба я можу повірити такій жінці, що вона змінилась і хоче стати щасливою зі своєю сім’єю?

Вона ніколи не була подарунком, багато пила, постійно скандалила, була нікудишньою мамою, а тепер все могло стати лише гірше. От лише я не знаю, як у цьому переконати тата, тому що він вірить їй та вже думає запропонувати їй жити з нами.

Я відверто протестую проти цього, адже всі ці роки вона була нам ніким, а тепер кілька її слів, і ми так просто все забудемо?

Я не знаю, чим це все закінчиться, але маму вдома бачити не хочу, тато лише добре жити почав, а вона лише все зіпсує….

Що ви про це думаєте?