Я сирота, але маму собі знайшла… на смітнику

Сталася ця історія вже досить давно, імен називати не буду, нехай все залишиться так. Але мені вже було майже 30, у мене був чудовий люблячий чоловік та донечка, єдине, чого мені не вистачало (та й то з дитинства, слід зауважити) – це батьківської любові. І я знайшла її, але про все по порядку.

Ми вже довгий час проживали в новій великій квартирі. Я вже не працювала: після декрету хотіла вийти на роботу, та чоловіка підвищили, і він сказав, що я можу бути вдома займатися донькою та домашніми справами. Чесно кажучи, кар’єри мене ніколи не манила, усе життя я мріяла про родину, тому з радістю прийняла пропозицію чоловіка.

Оскільки я майже весь час була дома, то помітила, що біля нашого дому стала ходити бабуся. Вона не була схожа на п’янuчку чи жeбрачку, проте я помітила, що вона часто копирсається у смітнику. Я спочатку не звертала на це уваги, хочеться так людині, вона ж ні в кого нічого не вкрала, а далі – то вже не моя справа.

Одного разу, коли ми з чоловіком і донькою поверталися додому з прогулянки, ми побачили цю жінку біля смітника. Вона сором’язливо заховала за спину кусок запліснявілого хліба. Ми зустрілися з нею очима, і я побачила в них сором, жаль і стільки болю, що в мене аж сльози на очі навернулися. Ми прийшли додому, я приготувала вечерю, проте все ніяк не могла перестати думати про ту жінку.

Наступного дня я провела чоловіка на роботу, а доньку в школу, а сама зібралася в супермаркет. Я взяла дещо до чаю, хліб, за якими йшла, та ще цілу купу продуктів, як завжди. На касі я зрозуміла, що загубила гаманець. Мені стало так прикро, адже там були і картки, і гроші, тепер заново доведеться все робити. Та тут до мене підійшла та сама бабуся і подала мій гаманець, з’ясувалося, що я його загубила біля дому.

Я стояла приємно здивована, а бабуся пішла собі. Я вийшла з супермаркету, а потім вирішила повернутися, знайти бабусю та накупити їй усього. Я побачила її в хлібному відділі, вона взяла собі лише половину буханки та найдешевше молоко. Я взяла її за руку, взяла кошик і почала набирати смаколиків, крупи, м’ясо, ковбасу, чай… усе, що бачила. Потім я вирішила запросити бабусю додому на чай.

Коли ми зайшли в квартиру, я помітила, що одяг у бабусі доволі брудний та поношений, я ще зовсім не по сезону, адже був уже грудень. Я запропонувала їй прийняти ванну та обрала зі свого одягу те, що підійшло б. Жінка насторожилася та намагалися піти, проте я їй пояснила, що просто хочу допомогти, і зараз все одно нікого вдома немає. Бабуся погодилася прийняти мою допомогу.

Після ми сиділи на кухні їли та розмовляли. Жінка розповіла мені, що її недавно викинув з дому власний син із невісткою, після того, як вона переписала будинок на них. Жінка була дуже нещасною через таку зраду найближчих людей. А я не могла в це повірити. Річ у тому, що зростала я в дитячому будинку, і ніколи не мала батьків, не знала їхньої любові, тому мені було незрозуміло, коли хтось скаржився на батьків чи погано з ними поводився, адже я завжди мріяла їх мати.

Жінка пішла, повернулися мої рідні. А я все ще не могла прийти в себе. Я все розповіла чоловікові. Він зважив мої слова, і запропонував взяти бабусю до себе – у нас багато вільного місця, а вона й зaгинути може на вулиці взимку. Ось за це я його й покохала, за доброту та готовність допомогти.

Та я не бачила бабусю в нашому дворі протягом цілого тижня. Я намагалася її знайти, та не могла. А потім одного разу я просто сиділа на кухні та побачила знайому фігуру. Я побігла до неї прямо в домашніх капцях та забувши одягнутися.

Жінка залишилася жити в нас. Я сирота, але маму собі знайшла… на смітнику, і вона стала найкращою для мене та моїх діток (молодша донька не пам’ятає того часу, коли ми жили без бабусі), і мій чоловік також ніжно любить її. Тепер ми без бабусі ніяк.