Історія про жадібну свекруху, що не хоче поселити нас в одну зі своїх квартир

Батьки мого чоловіка твердо переконані, що наша сім’я має всього досягти сама. Я б з ними погодилась, якби не той факт, що у них є чудова можливість допомогти нам, а вони її ігнорують.

Всього у його батьків три квартири нашому місті. В одній вони живуть, а дві інші здають в оренду. У мене, як у їхньої невістки та мами трьох їхніх онуків постало логічне запитання: чому ми п’ятеро живемо на орендованій квартирі й вони не хочуть нам допомогти? Невже їм абсолютно наплювати на свого сина та онуків? Чи гроші для них важливіші?

Недавно нам знову довелось переїжджати з одної квартири на іншу й у цей важкий період ми прийшли до них у гості. Я вирішила їм натякнути на можливий розвиток подій.

– Дітям так важко даються ці постійні переїзди та зміна районів. Було б добре, якби в одному районі оселилися, бо Вовкові скоро до школи й міняти їх постійно – не варіант! – промовила я й очікувала пропозиції від свекрухи переїхати до їхньої квартири, але отримала зовсім інше.

– А чим ви думали, коли дітей народжували? Ото потрібно було почекати, придбати житло й тоді вже думати про нащадків!

Після її слів я оніміла. Ми з чоловіком і так довго відтягували це, бо Вова народився, коли мені ось-ось мало стукнути тридцять! Хіба можна було далі тягнути? Та й на власне житло у нас є трохи відкладених грошей, але їх же ж не вистачає!

Ну, гаразд, нехай вона мене не поважає, але як вона може так говорити про своїх внуків та сина?

Зараз ми повністю зупинили відкладання грошей на житло, бо потрібно постійно витрачатися на дітей, оренду, комунальні та продукти.

Мої батьки звичайні селяни на пенсії, тому грошима допомогти нам не можуть, лише передають консервацію та свіжі фрукти й овочі. Але вони хоч якось допомагають, на відміну від батьків чоловіка, що мають набагато більше можливостей.

Впевнена, що коли вони постаріють, то захочуть, щоб ми поруч були й піклувалися про них. Але чи захочемо ми з чоловіком допомагати людям, що бачили, як нам важко і пальцем не поворухнули?

Після останньої розмови зі свекрухою я взагалі припинила спілкуватися з нею, а сказала вона мені ось що: «Ну ви хіба не могли зупинитися на одній дитині? Нащо ще двох народжували? Був би один, то й власне житло вже було б!».

Ми завжди з чоловіком хотіли велику сім’ю й кожна наша дитина бажана та кохана. Я впевнена, що коли вони виростуть, то ми зробимо все, щоб забезпечити їм хороше та успішне життя. Шкода лиш, що батьки чоловіка не розуміють, що його рідному синові потрібна допомога.