Десять років я тримала цю таємницю у собі й ось настав момент, коли це більше не мало значення

Перша вагітність у мене проходила дуже важко, тому лікарі залишили мене на збереження. Там я і познайомилась з хорошою дівчиною, Олею, вона була молодша за мене на кілька років і зовсім нещодавно закінчила школу.

Звичайно, вона не хотіла ще дитини, надто молода, але батьки наполягли, що ніякого аборту у їхній родині не буде. Вона повинна народити, а вони потім чим зможуть, тим і допоможуть.

Проведений місяць у палаті зробив нас з Олею хорошими подругами, тому я здивувалась її дивній розмові з лікарем, де він прохав її передумати. Я запитала у неї про це, і вона з сумом у голосі розповіла, що вирішила відмовитися від дитини, сказала, щоб я навіть не пробувала її відмовити, бо це рішення остаточне.

Звичайно, я не могла допустити, щоб подруга зробила таку помилку, тому з усіх сил намагалась її переконати у тому, що це неправильно, і що вона пошкодує. Оля на це все відповідала, що ще надто рано, а коли прийде час, то народить знову, зараз же у неї нічого не було, вона ще сама ніяк не влаштувалась у житті, то що говорити про виховання дитини?

Я вирішила, що цій дитині потрібна сім’я, тому захотіла стати її мамою. Про це я вирішила поговорити з головним лікарем. Їй сподобалась моя ідея, бо оформлювати відмову зовсім не хотілось, тому ми вирішили зробити так, ніби я народила двох. Так інколи траплялось, що УЗД могло не показати одного малюка, та й живіт у мене був дуже великий, тому цьому б ніхто не здивувався.

Наступного дня Оля народила дівчинку, а тієї ж ночі я хлопчика. Чоловік був вкрай здивований і щасливий, коли почув, що у нього двійня.

Наступні десять років я приховувала від чоловіка правду, а він і не сумнівався, що дівчинка його, тому, коли одного дня я наважилась йому розповісти, як все сталось насправді, то дуже здивувалась його реакції: «Я досі не припиняю дивуватися твоєму великому доброму серцю! Мало кому так пощастило з дружиною! Ну, і мамою, звісно!»