Навіщо мені чуж@ дитина? Набрuдлu вже свекруха зі своєю дочкою!

Мені виповнилося лише 18 років, коли я вискочила заміж. Ми дуже любили один одного, та й досі любимо.

З чоловіком Віталієм ми жили по сусідству. Він повернувся з армії, брав у мене підручники, щоб підготуватися до держаних іспитів в університет. А я тоді навчалася у 11 класі. Надворі була весна, діяли гормони – от наш роман і закрутився.

Ми разом навчалися в одному університеті, бо я теж пішла туди. Вирішили одружитися. Після весілля почали працювати, адже треба було забезпечувати нашу сім’ю. Тому ми перевелися на заочну форму навчання. Мої батьки залишили мені свою квартиру, а самі поїхали жити у село, де в нас була дача.

Коли ми міцно стояли на ногах, вирішили замислитися про дітей. Мені зараз 26 років, Віталію – 29. А нашому крихітному синочку лише два місяці. Нам, звичайно, з дитинкою зараз трохи важкувато. Справа у тому, що Артемка часто мучать колики у животику. Він погано спить, капризує і плаче. Я рідко можу нормально виспатися. Але нічого – все пройде. Ми справимося. Віталій мені в усьому допомагає, я йому за це вдячна.

Поруч з нами у сусідній квартирі живе свекруха. Вона на пенсії, ніде не працює, але я не хочу нав’язувати їй свої проблеми, тому не прошу про допомогу. З нею живе її донька Юлія. Вона розлучена, але має дворічну доньку.

Коли я була вагітною, Юлія частенько залишала на мене Діанку, а сама бігала то до подруг, то ще кудись. Я займалася дитиною: читала їй книжечки, гралася, малювали з нею. Але зараз мені не до Діани. Та свекруха зі своєю дочкою намагаються постійно віддати мені малу, а самі кудись поспішають.

Я вже пояснювала їм, що мені важко самій з двома дітками. Просила не приводити мені Діанку. Та вони декілька днів не приводять, а потім все спочатку… Кажуть, що лише «на 5 хвилин», а немає годин 5-6. Вже і Віталій з ними розмовляв. Але результату не було. Нахабно приводять і тікають. Свекруха взагалі навіть не питає, чи зможу я посидіти. Прибіжить з онучкою: «Мені потрібно. Я швидко» – і все.

Декілька днів тому Юля взагалі на відпочинок з подругами поїхала. Без своєї доньки. Аж тут свекруха:

– Мені потрібно поїхати на дачу. Та урожай треба зібрати, бо пропаде все. Не візьму ж я з собою Діану! Там її комарі закусають! До вечора посидь з малою!

А я, набравшись сміливості, заявила:

– Я цілу ніч не спала! Глядіти не буду!

Довелося свекрусі їхати з Діаною. Ввечері вона влаштувала скандал. Кричала на весь будинок, що я негідниця, і як я могла з нею так вчинити?

Я пояснюю:

– З дитиною мама повинна сидіти. А за бажанням – бабуся. Юлька бігає, особисте життя влаштовує. Хай розбирається зі своїми проблемами без моєї участі. І з кавалерами час проводить з дитиною. До чого тут я? У мене є своя дитина.

Тепер ні свекруха, ні Юля зі мною не розмовляють.

А що я зробила не так? Мені з малою дитиною і своїх турбот вистачає. Навіщо мені чуже дитя? Чому вони нахабно залишають дівчинку у мене майже щодня?

Як пояснити цим людям, що я фізично не можу займатися з чужою дитиною?