Ось недавно мені мама сказала: «Якщо я раптом сильно захворію, не зможу сама себе обслуговувати, почнуться проблеми з головою, то ти відразу ж віддай мене в будинок для людей похилого віку»

Ви думаєте, що я не права? Зараз я доведу вам зворотне. Коли я була маленька, то наша сім’я жила в комунальній квартирі. Поруч з нами в кімнаті жила дочка і мати. Мати була дуже стара, вона вже погано міркувала, була лежачою. Її дочці було років п’ятдесят, вона доглядала за своєю матір’ю.

Це було їй робити дуже важко. Через якийсь час мати й донька просто зненавиділи один одного. Вони постійно кричали один на одного. Іноді вони не стримувалися й ледве не билuся.

Мені було дуже шкода цю жінку. Вона виносила горщики, годувала мати з ложечки й постійно плакала від втоми. Їй радили здати матір в будинок для людей похилого віку. Але вона не погоджувалася. Вона вважала, що це великий гріх.

Коли ця стара жінка померла і звільнила свою дочку, то дочка дуже зраділа. Вона зажила нормальним життям.

У мене на роботі є співробітниця. У неї зовсім інша історія. Маша заміжня понад десять років. Спочатку у них все було нормально, а потім сильно захворіла свекруха. Спочатку до неї приходив соціальний працівник, а потім син забрав матір до себе. Але чоловік не доглядав за своєю матір’ю. Це доводилося робити Маші, її невістці.

Маша дуже втомлювалася. Вона часто говорила на роботі про те, що їй дуже шкода свекруха, але сил за нею доглядати, у неї вже просто немає. Маша стала дуже нервовою, сильно схудла.

Свекруха все розуміла. Ось вона і попросила її відвезти в будинок для людей похилого віку. Її намагалися відрадити від цього, але вона наполягла на своєму.

Їй там дуже сподобалося: годували нормально, вона мала можливість спілкуватися зі своїми однолітками. До того ж, завжди поруч були медичні працівники. Маша часто приїжджає до свекрухи, привозить їй гостинці. У них прекрасні стосунки.

Мої батьки вже давно розлучилися. Батько знову одружився, у нього в новій сім’ї є ще діти. А мама так більше заміж і не вийшла.

Ось недавно мені мама сказала: «Якщо я раптом сильно захворію, не зможу сама себе обслуговувати, почнуться проблеми з головою, то ти відразу ж віддай мене в будинок для людей похилого віку. Я не хочу ускладнювати й псувати тобі життя. В цьому немає нічого поганого. У цьому немає ніякої жорстокості. Це нормально. Це набагато краще ніж, якщо ми з тобою почнемо ненавидіти один одного».

Мама постійно згадує наших сусідів по комунальній квартирі. Їхню долю вона повторити не хоче. Я віджартовуюсь від мами. А сама думаю: адже моя мама права.

Бувають такі родичі, з якими дуже важко ужитися навіть, коли вони здорові. А коли захворіють, то вони стають взагалі нестерпні. Тоді родичі наймають для такого хворого доглядальницю, а самі потай мріють про його швидку сmерть. Погодьтеся, це теж не зовсім нормально.

Я знаю, що багато хто буде зі мною не згоден. Але якщо кожен собі поставить таке питання і чесно на нього відповість, то буде змушений погодитися зі мною.

Наприклад, в Америці взагалі немає нічого ганебного в тому, щоб жити в будинку для літніх людей. Родичі приходять до них, ніхто не нервує, не бігає по ночах з горщиком, не викликає постійно швидку допомогу.

Так краще для всіх.

Коли я стану старою, то я скажу своїм дітям те, що мені сказала моя мати. Я не хочу бути нікому тягарем і не хочу, щоб мене ненавиділи мої ж діти. Краще вже доживати свій вік в будинку для літніх людей.