«Щоб я вас більше тут не бачила. Зі своїм уставом у чужий монастир не лізуть!» – сказала я своїй свекрусі після її вuтівки

Моя свекруха дуже цікава жінка. В неї склалася думка, що вона все повинна контролювати у своїй родині. Вона навіть погоджувала бажання сина зробити мені пропозицію. Якби я це знала раніше, то можливо б й досі була вільна.

Коли ми тільки почали жити, то від неї не було відбою. Хоч ми й винаймали власну квартиру, але це її не зупиняло. Їй неодмінно було потрібно проконтролювати, як я готую для її сина, як я прибираю у квартирі, як ми живемо. Гадаю, що вона могла б скоро поцікавитися, як ми поводимо себе у спальні, якби в один день я не поставила її на місце. А було все так.

В той день вона знову прийшла. Чоловік скоро мав повернутися з роботи. Я якраз готувала котлети для вечері. Й тут почалося. Стільки кулінарних порад я не чула за все життя. Те потрібно зробити так, те так, а того взагалі не потрібно. Я намагалася ввічливо відправити її дивитися телевізор, але вона ніяк не могла заспокоїтися. Й тут мені увірвався терпець. «Щоб я вас більше тут не бачила. Зі своїм уставом у чужий монастир не лізуть!» – сказала я своїй свекрусі після її витівки. Вона одразу витріщила на мене очі. Але я вже не могла зупинитися й майже виштовхувала її з квартири. Я прийшла до тями, коли вона була за дверима. Боса та без одягу.

Речі я їй повернула, але до квартири не пустила. Й вибачатися не збираюсь. В усьому повинна бути міра.