Наш Білявик!

Йшла я до дядька у сусіднє село, як чую щось під ногами бігає, приглядаюсь, на мене біле щеня такими сиротливими очима дивиться. Нахиляюсь, щоб погладити його, а воно, як заскавулить, то я ледь сльози стримала. Думаю, погладжу і піду собі далі у справах, але ж ні, тепер біла плямка ні на крок від мене не відходила.

Наступний мій пункт після дядька – робота, тому йти туди з маленьким щеням точно не варіант. Телефоную моєму головному рятувальнику, пояснюю ситуацію, у відповідь чую лише: «У нас вже є собака й два коти, але гаразд, зараз все вирішу!» Звичайно початок такий собі, але ж результат все одно хороший.

Мій рятувальник ніколи не говорить, що я роблю щось неправильно, чи не так, а відразу допомагає й розв’язує проблему. Пам’ятаю, навіть якось пожартувала з ним, що хотіла йому подарунок зробити, купила машину, а у неї капот виявився порожнім. Це був єдиний раз, коли він мовчав цілу хвилину, але потім таки відгукнувся й сказав, що скоро все вирішить. Хоча тоді я за нього й запереживала, адже там недалеко поїзди, рейки чи ще впаде від того шоку…

Незабаром приїхав мій рятувальник на велосипеді, повантажив щеня у кошик, ще раз попрощався зі мною, і я пішла на роботу. Хотіла б я побачити його знайомство з іншими домашніми тваринами, та не вийшло.

Жив він з нами в будинку, а крім нього, два коти з характером. Один шотландець, а інший сфінкс. Щеня дивилося на них з захватом, а вони удавали, що його й немає, хоч і нерідко отримував від них лапою по мордочці.

Болячка довго відходила від появи нової тваринки у домі, постійно скаржилась скільки ж можна таке волікти додому, а потім подружилась і сама за ним по дворі з різкою ганялась, то двоє по підлозі качалися, доки коти нервово дивилися у їх сторону.

Довго ми її ще замазували синці та нові подряпати, але потім призвичаїлася, і Білявик більше страждав. Вона у нас розумниця.

Нашому Сфінксу уже кілька років, і він Білявика взагалі не сприймає, а якщо той до нього пристає, то не соромиться і лапою вдарити, і подерти. От тільки дуже його дратує, що колишній друг, однорічний кіт-шотландець, подружився зі щеням і тепер постійно ходить з ним гуляти та творити різноманітні пакості.

Білявик виявився справжнім непосидючим псом, що постійно шукав собі якусь справу, то він квіти перекопує, то намагається вияснити, що там у сумці смачного, то капці ховає у різних кутках двору, то краде щось зі столу і переховує його від нас. Недавно і шотландка почала йому допомагати, вона у нас розумна і тепер їх команда так ховає речі, що ми ледь їх знаходимо потім.

Недавно двоє вирішили, що їм заважають тюлі, тому шотландка допомогла обірвати їх собаці, й вони двоє сиділи у вікні й насолоджувалися заходом сонця, доки ми не повернулися додому.

Образливо лиш, що я недавно купила собі нової косметики на зарплату й чоловік вазу, з квітами подарував, так вони друге розбили, а перше по всій хаті так поховали, що дечого й досі не знайшла.

Недавно стала свідком, як шотландка тихенько лапою витягнула з моєї сумки банківську картку й передала її у зуби Білявику, а той швиденько схопив її й поніс кудись, діловито озираючись, чи я за ним не їду. Я пішла за ним і ледь встигла її врятувати, бо він збирався викинути її в унітаз. Дивом врятувала, скажемо так.

Недавно забули двері наглухо закрити у підвал, так двоє злодіїв і туди прокралися, почали вирішувати там якісь важливі справи, й з моїм рятівником ми прокинулися о 3 ночі під голосний звук. Побігли, а там вони сидять й дивляться на нас невинними оченятами, а під ними гора розбитого скла й вила, що упали на скло. Пощастило, що хоч свої лапи не поранили.

Ох, а зараз розповім моє улюблене. Білявик взяв собі за звичку залишати свою «піскалку» прямо біля дверей і щоразу, коли хтось йде уночі до туалету, то обов’язково на неї наступить, вирішить, що то хтось із тварин, злякається, відскочить і щось переверне, а там уже й вся сім’я та тварини на гуркіт прибіжать і будуть дивитися на тебе осудливим поглядом, мов: «Чого шумиш, не бачиш, яка година?».

Тепер ми з рятувальником встаємо о 6 ранку щодня, бо Білявик шкребеться об двері й скавучить, а якщо йому пощастить, і вони будуть не закритими, то він і по нас поскаче, і за ноги нас легенько покусає, лише щоб ми проснулися, бо він вже зголоднів.

Білявик справжній спортсмен у швидкому поїданні, тому завжди поїдає раніше всіх. Тепер ми з рятівником почали ставити котячі миски на два метри вище від собачої, щоб вони могли спокійно поїсти, і їх ніхто не відштовхував з гавкотом про те, що «Хто перший встиг, того і їжа!».

Єдине, з чим мені пощастило, що я маю кілька хвилин у тиші, коли всі тварини їдять, і я можу спокійно випити чашечку кави, бо потім знову почнеться розгром, хоча, може-то прилягти на кілька хвилинок й поспати?