Тільки-но чоловік поїхав у відрядження, як свекруха почала виганяти мене й дитину з дому

З Андрієм ми прожили десять років у спільному шлюбі. Від початку нашого знайомства з ним, його мати була проти мене. Не знаю чому, але не клеїлося у нас спілкування. Потім я завагітніла. Всю свою вагітність вислуховувала докори свекрухи, наче живу за кошти її Андрія. Ще й маля ношу, не його, так вона стверджувала. Чоловік просив мене, щоб я не брала до уваги слова його матері.

Через щоденні хвилювання та нерви, у мене розпочалися передчасні пологи. Але на щастя все минуло добре. У мене народилася здорова дівчинка. Й куди тут без свекрухи… Тільки-но, як мене виписали, вона зустріла мене з такими словами:

— Яка ганьба… Навіть сина не змогла народити!

Але чоловік одразу сказав мовчати, бо зараз наговорить багато зайвого у її сторону. Свекруха після таких слів угомонилася.

Дочка росла на очах. От вже й рочок святкуємо. А свекруха далі за своє: “Вітаю тебе з днем народження, Мартусю! Хоча ти й не схожа на свого батька, але я бажаю тобі щастя…”

Зганьбила вона свою невістку при всіх. Андрій вкотре захистив свою дружину від вічних докорів матері.

Проходили місяці. Декілька років тому чоловік змушений був виїхати за кордон на пів року по роботі. Тільки-но він виїхав, як свекруха поставила свої правила у домі:

— Можеш збирати свої речі! Поки мого сина немає, я не хочу, щоб ти жила в моєму домі з цією дитиною. А попробуєш хоч слово мовити Андрію, то зроблю так, що він розлучиться з тобою! Тому краще по-доброму забирайся звідси!

— Ви не маєте права мене звідси проганяти! Цей дім записаний на Андрія. А я його законна дружина, Марта — його дочка. Ми звідси ні ногою.

— Як так, то ти сама звідси забажаєш з’їхати, от побачиш!

Дівчині набридло слухати вічні докори. Вона пішла та зробила ДНК на батьківство. Й все-таки Марта його дочка на 99 відсотків. З цим результатом вона помчала до свекрухи. Вона й слова не могла мовити, ходила по квартирі немов не своя.

Згодом підійшла до невістки й мовила:

— Вибач, мене стару. Я не знаю, що на мене найшло.

Я звісно її пробачила, нехай знає моє добре серце. Але тільки-но, як чоловік повернувся, ми придбали будинок за містом та переїхали жити окремо.

Зі свекрухою спілкуємося раз на рік, мабуть. Вона запрошує нас до себе в гості, бо їй дуже самотньо, але ні я, ні дочка, ні Андрій не маємо наміру приїжджати до неї. Я вважаю, що потрібно завчасно думати, що говорити, бо такими словами можна сильно образити людину. А потім на старість залишитися самотньою й нікому не потрібною.