Син так звик до того, що ми щотижня висилаємо йому у гуртожиток передачі та гроші, що геть знaxaбнів. Чоловік взяв справу у свої руки й вирішив пожapтувати

Наш син геть не самостійний. До вступу в університет він навіть ніколи самостійно не готував. Та й навіщо йому було цим займатися, коли вдома мешкала його сестра, я та бабуся. Хтось з нас завжди міг приготувати йому. Чоловік завжди нарікав, що ми сильно його балуємо й ставив у приклад себе. Розповідав, що з семи років сам готував для себе їжу кілька разів на день. Батьки були на роботі, тож потрібно було якось самому про себе думати. Але куди йому зі своїми історіями було боротися за сина з моєю мамою. Вона просто не могла допустити, щоб він не поснідав або не попив чаю. Й сама все йому приносила прямо під ніс.

Школа закінчилася. Син вступив до університету в інше місто. Чесно кажучи, я переживала, як він там собі дасть раду. Сама мешкала у гуртожитку під час навчання й бачила, як там харчуються хлопці. Тож з перших тижнів його науки я та моя мама почали постійно відправляти йому передачі з дому. Йому було потрібно лише розігріти у мікрохвильовій. Чоловік тільки сопів. Йому не подобалося, що ми так тримаємо його біля спідниці.

Але пройшло два місяці, а син почав замовляти їжу наче в ресторані. «Це мені не подобається. Краще більше м’яса. А чому так мало салату?». Мені вже й самій набридло. Й тут до справи взявся чоловік. Він завжди любив читати. Нещодавно я йому купила книгу з китайськими притчами. Дістала по акції у книжковому клубі. Наступну передачу пакував мій чоловік. У довгасту коробку він поклав свою стару вудку, дірявий, поржавілий сачок, який належав ще його батькові й тоненький кулінарний журнал з рецептами страв, які можна приготувати з річкової риби. А на останок кинув листівку, на якій було великими літерами написано «Якщо хочеш нагодувати голодного, то краще дай йому вудку, а не рибу». Він це вичитав у тій книзі. Моя мама тільки ходила по квартирі та говорила, що геть здуріли. Дитину голодом заморимо. Мені ідея також не дуже подобалася, але я оцінила гумор мого чоловіка.

Через два дні нам подзвонив син. Він був обурений тим, що ми йому відправили. Розмовляв з ним чоловік. Він сказав, що це остання його передача. Відтепер він сам повинен заробляти на себе. В його віці хлопці вже давно шукають якийсь підробіток. Цього місяця він ще отримає гроші, а на наступний може розраховувати тільки на себе.