Обіцяли, що виженуть з дому, якщо вона не залишить його у д0тячому бyдинкy

Зоя Петрівна раніше працювала акушеpkoю у пoлoговому відділенні. Коли прийшла пeнсія, то вона вирішила залишитися працювати й надалі, але вже старшою медичною сестрою. Більш ніж за п’ятдесят років своєї роботи, вона допомогла з’явитися на світ стільком діткам, що навіть збилися з рахунку. Бувало всяке: хтось з батьків радів, що в них народилася здорова дитинка, а хтось падав у icтepику, коли дізнавався, що дитина зaruнула.

Того вечора Зоя Петрівна була на чергуванні у відділенні. Кілька років тому біля центрального входу за наказом головного лікаря встановили «віконце життя». Це місце, куди мами могли покласти дитинку, якщо не хотіли її виховувати.

Ініціатива зробити таке віконце з’явилася після того, як у місті знайшли дитину, залишену біля смітника. Своїх дітей Зоя Петрівна не мала, тому ніколи не могла зрозуміти мам, які зважувалися на такий крок.

Вона, як завжди, сиділа на першому поверсі та пила гарячий чай біля старенького телевізора, який показував передачу, але без звуку (їй не хотілося турбувати втомлених пологами жінок).

Аж раптом старенька помітила, що біля входу хтось стоїть. Вона вимкнула телевізор та підійшла ближче. З вулиці її не було видно. Зоя Петрівна побачила молоду дівчину, яка тримала в руках замотану дитину. Вона дивилася в обличчя малюку й плакала. Ось нарешті повільно дівчина підійшла до віконця та поклала там дитину.

Зоя Петрівна навіть сама не зрозуміла, як відчинила двері та покликала:

– Дівчино, зачекай. Давай з тобою поговоримо.

Молода мама зупинилася та повернула заплакане обличчя до старої жінки. Не промовивши жодного слова, вона підійшла до неї. Вже сидячи за столом та тримаючи в руках малюка, дівчина розповіла, що прийшла залишити дитину, адже хлопець її покинув, коли дізнався про вагітність, а батьки сказали, що нагуляний онук їм не потрібен. Обіцяли, що виженуть з дому, якщо вона не залишить його у дитячому будинку.

Зоя Петрівна співчувала молодій дівчині. Вона всіляко намовляла її не робити цього, адже потім вона неодмінно буде жалкувати про свій вчинок. Увесь цей час малюк величезними очима дивився на свою маму та спокійно тягнув до неї своїй маленькі рученята, ніби знав, що його хочуть залишити.

Того дня дівчина залишилася ночувати у вільній палаті, а наступного ранку Зоя Петрівна після чергування разом з нею пішла до її батьків.

Маючи надзвичайний досвід та перевагу свого віку, вона одразу присоромила горе дідуся та бабусю. Зоя Петрівна розповіла про своє життя. Про те, що вона віддала все, щоб мати дітей та онуків, з якими могла б няньчитися. Не від солодкого життя вона пішла працювати після того, як вийшла на пенсію. У квартирі їй не було що робити, не було навіть з ким поговорити, адже чоловік загинув, ще коли вона була молодою. Врешті-решт старенькій вдалося переконати батьків дівчини, що не можна залишати дитину.

Звісно ж, для нас ця історія незвичайна та сенсаційна. Але якби хтось знав скільки вже таких дітей Зоя Петрівна залишила у своїх родинах. Лише нікому ні про що не розказує, особливо про свої нічні пригоди.