У передноворічну ніч Тимур викликав п0ліцію. Він повідомив про дітей, які перебували у місцевому магазині. Коли повернувся додому, спокою не давала ця історія. І тоді дружина сказала слова, які його втішили

Тимур та Мілана – власники престижної фірми у нашому місті. Вони ровесники, їм обом по 40 років.

Цьогоріч подружжя вирішило провести Новий рік на своїй дачі, куди вони запросили колег та друзів. Мілана раніше поїхала, щоб мати змогу підготувати все до святкової вечірки.

Тимур ще залишився на роботі, щоб привітати колег, які не зможуть прийти, з прийдешнім Новим роком. Коли він владнав справи, то теж поспішив на дачу. Там його чекала Мілана та гості.

Раптом зателефонувала дружина:

– Коханий, купили все. Одне забули – соус до шашлику!

– Ну ти і надумала, коли зателефонувати! Я вже виїхав за місто.

– Придбай хоч кетчуп у місцевому магазині.

– Добре, Мілано. Спробую…

Тимур загальмував біля входу до сільського магазину. Він квапливим кроком зайшов у приміщення.

Продавчиня усіх пришвидшувала, адже магазин незабаром зачиняється.

– Тьотю, у нас лише 9 грн. Чи можна на них купити булочок? – біля прилавку купчилися двоє діточок.

– Беріть ось батон. Зараз ковбаски трохи дам ще. Таки Новий рік наближається. Ваша мамка навіть цукерок не змогла придбати на свято. Зате гроші на пляшку знаходить… – бурмотіла продавчиня.

– Вона не купує сама. До нас гості приносять! – виправдовувалася дівчинка.

Хлопчик та дівчинка, які розмовляли з продавчинею, були одягнути бідненько. Та й статурою були худорляві, напевно, погано харчувалися.

– Ви поки не зачиняєтеся… можна ми тут погріємося? Будь ласка, тітонько… – запитала дівчинка.

– Та грійтеся. Але десять хвилин залишилося до закриття.

Тимур спочатку зацікавлено дивився на дітей. Потім йому стало неймовірно їх шкода.

– Ви звідки? Ваша мама де?

– Вдома. До неї тьоті і дяді прийшли. Ми пішли, щоб їм не заважати! – промовив хлопчик. Він був молодшим за сестричку.

У чоловіка аж сльози на очі виступили. Він згадав своє дитинство, проведене у бабусі без мами і тата.

– Ви, напевно, голодні? – запитав він дітей.

– Їсточки хочеться… трошки… – посміхнувся хлопчина.

Тимур купив дітям цілий пакет фруктів та солодощів. Діти плескали в долоні та радісно стрибали, коли він віддав їм його. Вони наче зроду не бачили скільки смаколиків!

– Дядечко, Ви, певно, Дід Мороз! – щебетала дівчинка. – Тільки перевдягнутий…

А потім Тимур зробив те, чого від себе не очікував. Він зателефонував до поліції. Можливо гірше зробив, але тоді про це подумав. Чоловік повідомив про діток з неблагополучної сім’ї.

Приїхав додому, наче весь понівечений. Настрою ніякого. Мілана відразу побачила, що з чоловіком щось не так. Не радувало його нічого цього вечора. У новорічну ніч він зізнався дружині, що його непокоїть, розповів про той випадок у магазині.

Мілана після його розповіді ходила сама не своя. А потім підійшла до чоловіка:

– Може, ми заберемо їх до себе? Якщо вони мамі не потрібні…

Тимур очікував від Мілани тих слів. У неї теж було тяжке дитинство. Вітчим постійно ображав, а мама уваги не звертала. Вона продовжила:

– Бог нам діток не дав. Може, це знак? Може, потрібно виховувати дітей, які потребують батьківської любові?

Тимур та Мілана слідкували за долею дітей. Служба опіки забрала їх від матері. Вона ні разу до них так і не приїхала. А через деякий час вона померла від зловживання алкоголю.

Тимур і Мілана зібрали необхідні документи та забрали дітей з інтернату. Діти щасливі, бо мають тепер турботливих тата і маму.