Оце то молодь пішла! Ніякої поваги до старших! Невже вaжкo верхню полицю зайняти?

Недавно ми з сестрою вирішили поїхати на море, наперед купили собі квитки у поїзд, щоб зайняти верхню й нижню полицю. Прийшовши у вагон, ми знайшли двох жінок літнього віку, які вже постелились на нижніх місцях й обговорювали сучасне становище України. Ніхто з них навіть не здивувався після нашого приходу.

⁃ Доброго дня, ви не могли б звільнити моє місце? – запитала я в одної з бабусь.

⁃ Так це твоє? – запитала вона, хлопнувши по розстеленому ліжку.

⁃ Так, звільніть його, будь ласка.

⁃ Оце то молодь пішла! Ніякої поваги до старших! Невже важко верхню полицю зайняти?

Я не витримала й сказала, що я оплатила це місце, тому хочу їхати саме на ньому. Можливо, я б і погодилась його звільнити, аби у мене нормально попросили. Через мить на крики літньої жінки прибігла провідниця.

⁃ Оця шмаркачка хоче зайняти нижнє місце, а мене на верхнє жене! Де таке видано? Що за молодь пішла? – кричала жінка.

Провідниця подивилась на наші квитки й повідомила істеричній жіночці, що вона має спати на верхній поличці. Звісно, примиритися з таким вона не захотіла й побігла скаржитися до керівника поїзда. У висновку, двом бабусям знайшли два нижні місця у сусідньому вагоні, й ми з сестрою всю дорогу додому провели удвох.

На виході ми підійшли до тієї самої провідниці, щоб подякувати їй, а вона лише відповіла, що ми повинні бути вдячні тій бабусі, що такий концерт влаштувала. А наостанок побажала нам триматися якнайдалі від двох нахаб на морі.

Сестра теж мене похвалила, сказала, що могла б промовчати й послухати, а так і справедливість відновила і не дала нахабам користуватися своїм «віком»!