10 років тому я удочерила цuraнську дитину і тепер хочу розповісти вам, як все у нас склалось далі!

Минуло 10 років з моменту, як Соломія прийняла рішення удочерити маленьку циганку, за що її осуджували власні батьки та всі друзі, але їй було не до цього.

Коли Соломія прийняла таке важливе рішення їй було 32 роки, ніхто уже й не вірив, що дочекається від неї дитини, адже у їхньому маленькому містечку всі одружувалися до 25 років, а вона навіть хлопця чи кавалера не мала, постійно сама. Вона теж це розуміла, тому морально готувала себе до того, що побудувати сім’ю традиційним чином у неї не вийде й дитину потрібно буде брати з дитячого будинку.

Соломія вирішила, що хоче дівчинку, звичайну, українську, але, щоб їй було не більше двох років. Хто коли-небудь цікавився всиновленням, той знає, що на таких маленьких дітей є ціла черга, адже мало хто з батьків наважується брати старшу дитину, хто уже добре ознайомився з життям у дитячому будинку й щось звідти «виніс». Соломія пішла познайомитися з вихователями та дітьми у дитячий будинок й одночасно з нею до нього прибула Аля, дівчинка-циганка.

Вона поцікавилась у вихователів про цю дівчинку, вони їй і розповіли, що це складний випадок, дівчинка ні з ким не розмовляє, хоч їй приблизно п’ять років, а знайшли її у селі, на самоті, ні батьків, ні родичів поруч не було. Саме село не має людей «циганської зовнішності», проте вони там полюбляють інколи гостювати. Оскільки батьків її знайти не могли, та й по базі вона не пробивалася, то її привезли сюди.

Соломія твердо вирішила, що допоможе дівчинці, але коли поділилась своїм рішенням з родичами та друзями, то вони почали її відмовляти, говорити, що дівчинка її обкраде та втече, щоб вона навіть не думала такого робити, бо рано чи пізно її циганські гени проявляться. Все це викликало у ній сумніви, тому наступні кілька місяців вона боролась сама з собою, а потім таки почала збирати документи на всиновлення Алі.

Минуло 10 років, зараз дівчинці п’ятнадцять і вона дивує всіх своєю ласкавістю та інтелектом. Аля дуже слухняна, вона у всьому дослухається до мами й просить у неї поради. Попри підлітковий вік не вчиняє сварок та не тікає з дому до друзів, яких у неї, до речі, багато. Зараз і родичі та друзі люблять дівчинку, хоча спочатку відверто її боялися.

Соломія рада, що колись послухала своє серце і зараз має щастя – доньку Алю.