ЖИТТЯ

Я повернулась зі школи. На коридорі стояла бабуся, ледь не плакала від щастя, простягаючи мені звичайну ситцеву сукню у квіточку, тоді я на неї здивовано дивилась і лише зараз все зрозуміла…

Я уже давно доросла жінка, незабаром сама стану бабусею і лише у цьому віці я могла їх зрозуміти. У дитинстві та молодості надмірна турбота бабусі здавалась мені дивною, часто вона навіть викликала дискомфорт та зневагу. І лише зараз, коли минуло багато років, я зрозуміла, що їхні дивні подарунки, постійна турбота та сльози були проявом найчистішої любові. Лише вони вміють так любити. Любити не чомусь, чи для чогось, а всупереч усьому. Однією розповіддю з мого життя я хочу з вами поділитися.

Недавно я була у гостях у старого друга. Ми випадково зустрілися у місті й він запросив мене на чай. Доки ми розмовляли, мій погляд впав на паперову коробку з соком, у якої були вирізані всі куточки. Я посміхнулась і запитала: «А чому так?».

– Та це ж бабуся – зітхнув він з щирою посмішкою – Ну, ти розумієш?

Реклама

Я все розуміла, у голові мені відразу пригадався один випадок. Я повернулась зі школи. На коридорі стояла бабуся, ледь не плакала від щастя, простягаючи мені звичайну ситцеву сукню у квіточку, тоді я на неї здивовано дивилась і лише зараз все зрозуміла…

Я нарешті зрозуміла, що це плаття не було дивним, воно було справжнім подарунком для мене, ще й дорогим, мабуть, половина її пенсії, а вона була готова витратити її всю, аби побачити мою посмішку.

Лише от я тоді цього не розуміла і часто невдоволено жмурилась, коли вона дарувала мені корисні подарунки, як ножиці для нігтиків чи книгу з казками.

До речі, про книги… Моя друга бабуся їх обожнювала, була готова мені читати й вдень і вночі, лише я цього не цінувала. Мені не подобалось, що вона читає мені дитячі казки, голосно сміється з жартів у книгах і не може стримати сльози. Мені здавалось, що вона поводить себе, як дитина, але я б з радістю зараз почула, як вона сміється і пробачила її все, розуміючи, що дитинства у неї не було. А яке дитинство може бути у народженої у 42 році?

У мене залишилось кілька її книг, я часто їх переглядаю, нюхаю, читаю і все для того, щоб знову відчути ту безтурботність та легкість, яку дарувала мені бабця.

Ті ранки, поруч з бабусями, починалась з аромату свіжої випічки, жартів, ніжних поцілунків і запитань, чи добре мені спалось. Тоді не було важливо, хто я, скільки заробляю і з ким одружена, я була просто щаслива, тому що мене любили не «за», а всупереч…

Зараз моя мама частенько говорить мені, щоб я виховувала доньку, а вона буде любити її.

Реклама

Також цiкаво:

Close