ЖИТТЯ

«Віддай його батькові. Дитині буде краще з ним. Що ти йому можеш дати без роботи та житла, окрім roлoду та xoлoду»

Мені тоді лише виповнилося дев’ятнадцять. Свого батька я ніколи не знала. Бачила тільки на фотографіях, які мама не встигла пopізати та знuщити після того, як він її покинув з однорічною дитиною на руках. Це й була я. Як потім розповідала моя тітка, мамина сестра, вона після цього змінилася. В неї з’явилися дивні знайомі, які й підcaдuли її на nляшку. А коли мені було десять років, то мами нe сталo. Я переїхала жити до тітки. Мою квартиру довелося продати за б0рги, які встигла наробити мама. Ось так я й жила до дев’ятнадцяти.

Пів року я зустрічалася з хлопцем. Студент. Старший на два курси. Спочатку він мені допомагав з навчанням, знайомив з викладачами, ми ходили на побачення. Я раділа, що в мене є такий хлопець. Його батьки займали керівні посади. Він мав власну квартиру, незабаром тато обіцяв йому купити автомобіль. Я була щаслива.

Але щастя перетворилося у смуток, коли я завагітніла. Хлопець мене покинув. Він навіть не пояснив причини. В один день просто зник. Я не знала що робити. Намагалася його знайти. Дзвонила йому додому, ходила до батьків. Та все марно. Вони не дуже хотіли мене бачити, а на новину про майбутнього онука якось холодно відмахувалися та намагалися мене випроводити. Я розуміла, що залишилася сама. Навіть хотіла зробити аборт, але добре, що подруга з гуртожитку мене відмовила. Вона була вірянкою й не відходила від мене, аж поки я не пообіцяла, що нічого не зроблю.

Реклама

Коли моя тітка дізналася про вагітність, то була шокована. Окрім мене, в неї ще були рідні діти. Старший син незабаром мав йти на навчання до університету, а молодший тільки но перейшов до шостого класу. Ще одну дитину вона просто не потягнула б. Тому одразу почала мене намовляти залишити дитину у пологовому. Я не могла повірити, що вона таке мені пропонує. Це ж моя дитинка. Й не важливо, що я сама.

В день, коли я народила, тітка прийшла до мене у пологове відділення й почала серйозну розмову. «Ти вже не маленька й повинна розуміти, що сама не зможеш виростити дитину. В тебе навіть роботи немає, а я не потягну ще один рот, який хоче їсти. В мене свої діти не все мають, що потрібно. Тому обирай, або ти залишаєш дитину, або шукай, де будеш з нею жити. Моя тобі порада. Занеси його до батьків того хлопця. Якщо вони люди, то неодмінно пожаліють малого. Віддай його батькові. Дитині буде краще з ним. Що ти йому можеш дати без роботи та житла, окрім голоду та холоду».

Я плакала, тітка також лила сльози. Вона була добра, але добротою дитину не виростиш. Так я й вчинила. Залишила дитину біля дверей батьків хлопця й пішла. Всю дорогу плакала, кілька разів думала повернутися, але стрималася. Вже потім я дізналася, що вони його залишили. Виховали. Мені зараз майже сорок, але я так жалкую, що покинула свою дитину. Та по іншому я не могла дати йому гарне майбутнє. Сподіваюся він мене зрозуміє.

Реклама

Також цiкаво:

Close