ЖИТТЯ

Я продала будинок, який мав дістатись дітям, щоб погуляти на старості літ. Мені вже 65, а я, крім сусідніх країн, більше ніде не була! Не час надолужити все?

Нещодавно я святкувала ювілей — 65 років! У цей день, я вам зізнаюсь, відчувала смуток, бо всі навколо живуть щасливо й подорожують. Мої подруги зі школи, в якій працювали разом, зараз у Грузії, а попереднього року були у Македонії й Греції. У думках лише одне: “Я — що гірше?”

Однак виникла серйозна проблема з фінансами, якщо мої подруги мають інші доходи, окрім пенсії, то у мене немає. Я живу у квартирі в місті й здавати їй в оренду не можу, бо сама в ній живу. А здавати будинок за містом не виходить — немає клієнтів, однак є ті, які із задоволенням його куплять.

У мене є двоє дітей, життя яких вже доволі непогано склалось. Старшій я обіцяла квартиру, а молодшій дочці — цей будинок, який планую продати, щоб почати активно подорожувати щороку. Я таки вирішила це зробити, а дочкам після смерті вистачить й квартири. Якось та розділять!

Реклама

Коли я це повідомила своїм дочкам Олі й Тамарі, то вони мало не кричали на мене, а друга взагалі почала натякати, що я зійшла з розуму, й мені потрібне лікування. Хіба здійснити свої мрії — це психічна хвороба? Не думаю!

Я довго не могла наважитись на цей крок. Але все-таки запросила ріелтора, який почав продажну кампанію мого будинку. Довго не знаходились покупці, і я вже почала сумніватись, що взагалі вдасться щось продати. Вже навіть думала, що це дочки знайшли ріелтора й вмовили їй підіграти мені, що буцімто мій будинок стоїть на продажу. Але вже за 2 місяці поступили деякі пропозиції, а останню я прийняла, й сумніви розвіялись!

Я продала будинок й планую свою подорож до Мадриду з подругами. І знаєте — я наче почала нове життя! Це очікування й приготування до якихось пригод, а також хвилювання від першого польоту на літаку ніщо не замінить. Нехай діти зі мною більше не говорять, зате я вдосталь покатаюсь по світу на старі роки. Можливо, з часом вони мене розуміють й перестануть ображатись.

Моя подруга Тамара сказала мені, що це звична реакція у рідні. В неї була аналогічна ситуація, але рідні вже за місяць її пробачили, бо побачили, яка вона стала щасливою й радісною. Я лише мрію, аби мої діти також дійшли такого висновку, бо забувати про себе не можна, а тим паче у 65 років!

Реклама

Також цiкаво:

Close