Народили та виховали з чоловіком трьох дітей, та коли Микола зaнeдyжaв, наші діти відмoвилися навіть приїхати до нас, не те, що грoшима дoпомогти

Ми з чоловіком одружилися майже відразу після закінчення школи, як тільки мені виповнилося 18 років. Ми планували вчитися та збирати гроші на житло, машину та вже на першому курсі університету я завагітніла. У нас народився чудовий син. Чоловік покинув навчання, багато працював, я взяла академвідпустку, потім перевелася на заочне відділення. Коли синові було півтора року, він пішов до садочка, я – на роботу. Та не пройшло року, як я знову завагітніла…

З Миколою ми вже не один десяток років разом, і я ні разу не пошкодувала, що вийшла за нього заміж. Ми кохали один одного ще зі школи, тому одружилися, як тільки нам дозволив вік. Я була на першому курсі, коли завагітніла, народила на другому, взяла академвідпустку, потім перевелася на заочне, наш Михайлик пішов до дитячого садочка, я змогла влаштуватися на роботу, а потім.. завагітніла вдруге!

Довелося йти в декрет. При цьому в мене було двоє дітей на руках, домашні справи та ще й навчання. Я навіть не уявляю, як тоді нам вдалося з усім впоратися. Допомогло те, що чоловікові дали квартиру від заводу, і не абияку, а трикімнатну, бо другою народилася наша Оленка. Чоловік згодом влаштувався на ще одну роботу, удома він майже не бував.

Та все налагодилося, коли Оленка підросла. Вона пішла до садочка, я знову вийшла на роботу, потім закінчила університет. Стало набагато простіше. Не скажу, щоб ми розкошували, та в нас було що їсти, де жити та що одягти. Згодом ми навіть собі машину придбали. Їздили часто в рідне село до батьків, а іноді – на море.

Діти росли, ми працювали. І в 30 років я знову дізналася, що вагітна! Вирішили, що де двоє дітей, там і третя. Народилася ще одна наша донечка – Марійка. Чоловікові знову довелося шукати другу роботу, та воно того вартувало, ми дуже любили наших дітей та один одного.

Син одружився першим. На третьому курсі університету він заявив, що зустрів ту саму. Ми не стали говорити нічого проти, адже самі одружилися майже одразу після закінчення школи. Для того, щоб влаштувати пишне весілля, нам довелося позичати гроші в родичів. Коли невістка завагітніла, то свати запропонували купити дітям квартиру, і ми погодилися. Довелося брати кредит.

Як тільки ми виплатили перший кредит, довелося брати другий. Оленка закінчила навчання, влаштувалася працювати. Вона хотіла жити окремо, тож попросила нас допомогти з квартирою. Ми вирішили, що забезпечимо всіх дітей житлом, адже старшому вже допомогли купити квартиру (цілу трикімнатну). Оленці ж ми придбали однокімнатну. Згодом вона вийшла заміж, обміняла свою кватиру на більшу в іншому місті, куди вона переїхала з чоловіком.

Ще через дев’ять років молодша закінчила університет, тож ми вирішили купити квартиру їй також. У нас були заощадження, тож ми їх і витратили. Самі залишилися без грошей. Невдовзі й Марійка вийшла заміж, вона продала свою квартиру та перебралася з чоловіком до столиці.

Зараз мені майже 60 років. Я б мала скоро вийти на пенсію, та чоловік тяжко захворів, мені довелося звільнятися, перебиваємося ми випадковими заробітками – я допомагаю сусідам то дитину з садка забрати, то підлогу в під’їзді мию, майже весь час дома, щоб глядіти чоловіка. Доньки до нас не приїжджають зовсім, а син, хоч і живе на іншому кінці міста, усе обіцяє приїхати. Грошима ніхто з дітей не допомагає, хоча й знають, як нам з чоловіком зараз тяжко.

Я останнім часом усе частіше думаю, що ми робили не так, чому діти до нас так ставляться? Уже навіть сусіди перестали питати, де ж наші діти, чому не допомагають, бо бачать, як це для нас боляче…