Сам0тність

Олег Валерійович не поспішав йти додому. Він знав, що рівно о восьмій годині усі кабінети перевіряють. Тож треба було зачиняти двері та йти. А робити це зовсім не хотілося.

Переддень Нового року… Усі працівники раніше роз’їхалися додому. У кожного свої турботи, підготовка до свята. Колеги поспішали до своїх родин. Святкувати колективом не збиралися, бо кожен тут сам за себе.

Олегу Валерійовичу доведеться провести новорічну ніч на самоті. Минулого року він навіть шампанське не відкривав. Подивився по телевізору якісь святкові концерти та ліг спати. А цього разу зовсім не хотілося повтору такого свята. Але вибору не було.

Ще декілька років тому він святкував так, як усі – у колі щасливої та дружної родини. А тепер вдома на нього ніхто не чекав.

Олег Валерійович йшов зимовими вулицями рідного міста. Вітрини сяяли, манили вогнями і новорічним блиском. Він йшов повільно, роздивляючись на прикрашені ялинки, бо у нього вдома навіть соснової гілочки не було. Та й ні для кого було її й ставити.

«Може, дійсно завести собаку? Чи кота? Чи, можливо, хом’яка або папугу?» – замислився Олег Валерійович. Невесело йому було у той час.

Звичайно, донька привітає опівночі. Зателефонує з-за кордону, побажає всього кращого. Й син не забуде про батька. Не приїде, звісно… Влаштовує своє особисте життя. Але зателефонує обов’язково, щоб привітати.

У всіх своє життя. А Олег Валерійович виявився зовсім самотнім.

Ще три роки тому у чоловіка була сім’я. Дружна, щаслива родина. Так думав він. Але потім донька виїхала за кордон. Син поїхав на навчання у інше місто. Там познайомився з дівчиною Оленою, з якою нещодавно почав жити. А дружина Тамара зізналася, що у неї є коханець. Вона давно розлюбила чоловіка і була з ним заради дітей. В голові, як зараз, звучали її слова:

– Тобі вже п’ятдесят п’ять. Що там того життя залишилося? А я молодості хочу. Поки є можливість хоч так її продовжити, то я продовжу. Я ж на десять років молодша тебе. Хочу ще для себе пожити!

Збираючи валізи, чоловіку радила теж знайти когось для душі і тіла. А йому прикро й образливо від того було. Скільки років разом прожили, а тепер вона його залишає!

Ось так Олег Валерійович сам залишився. Син насолоджувався життям, а донька далеко була. Друзі всі своїми справами зайняті були завжди. Не хотілося чоловікові до них нав’язуватися. Та, напевно, не було у нього тих справжніх друзів.

Йшов, не поспішаючи, дихав свіжим морозним повітрям. А потім вирішив: «Свято – це ж свято! Зайду до магазину, поки він не зачинений. Візьму шампанського, ковбаски кілечко та мандаринів. Треба вчитися радіти життю й на самоті!»

Зайшов до супермаркету. Біля полиць з шампанським замислився знову про свою самотність.

– Допомогти Вам обрати? – запитала його жінка років сорока.

Вона працювала тут консультантом.

– Так, не відмовлюся. Яке смачне ігристе можете порадити мені? – запитав Олег Валерійович.

А потім він якось спонтанно запитав цю жінку, чи не хоче вона з ним випити цю пляшку шампанського. Та з радістю погодилася розділити з ним свято.

Ось так Олег Валерійович і познайомився з Катериною. Вона все життя з матір’ю прожила. Та нещодавно близької людини не стало. Тому Катерина теж самотньою себе відчувала. Через те й погодилася зустріти Новий рік у компанії незнайомого чоловіка.

Вони почали зустрічатися. Та згодом виявилося, що Катя була нудним меланхоліком. Вона постійно на щось скаржилася, у неї щодня були якісь проблеми зі здоров’ям. А ще Катерина розповідала нудні історії свого життя, про маму говорила, яка її постійно підтримувала. Плакалася, що мама її зовсім одну залишила, а сама у вічність відлетіла.

Олег Валерійович тримався за ці стосунки. «Зате не один!» – думав він.

А потім чоловік вирішив поїхати за кордон у гості до своєї доньки. Він поділився своєю ідеєю з Катериною. Та вона такий скандал учинила! Й ворогу не побажаєш. Висказала усе, що хотіла: і навіщо він її залишає, якщо його донька там, як вареник у маслі; що їй діти не потрібні дорослі, та й малі її дратують.

І тоді Олег Валерійович зрозумів, що йому таке життя не потрібне. Він взяв відпустку і таки поїхав до доньки. Відпочив там добре, з Марією, онучкою своєю позабавлявся, у морі накупався, поспілкувався з дітьми.

А потім повернувся додому. Катерина знову йому скандал зі слізьми і криками влаштувала! Тоді Олег Валерійович почав дякувати Богу за цей урок. Він зрозумів, що «краще самотньому жити, ніж разом з ким попало». Мав рацію великий мудрець Омар Хаям, коли написав ці рядки! Напевно, це доля послала йому Катерину, щоб він зрозумів, як добре просто жити на цій землі, хоч і самотньому!

І життя почало налагоджуватися! Олег Валерійович завів собі чотирилапого друга. Частіше почав приїздити його син зі своєю майбутньою нареченою. Дійсно, коли змінюєш своє ставлення до життя – змінюється саме життя!

Коли чоловік вигулював свого Арчі у парку, познайомився з чудовою жінкою – Людмилою. Він запросив її на побачення. Готувався до цієї зустрічі, як у молодості. Розповів про це дітям. Вони підтримали його.

Минуло два роки. Одного ранку почув Олег Валерійович, як вхідні двері намагається хтось відчинити. Він саме ремонтував полицю для взуття у коридорі. Пішов подивитися, хто рветься у квартиру. А на порозі стояла його колишня дружина. Та, що пішла від нього декілька років тому до коханця.

– Привіт, Олеже… Я повернулася… Вибач за все… – невесело прошепотіла вона.

– Любий, хто там? – з кухні пролунав дзвінкий жіночий голос.

– Людмилочко, все нормально. То квартирою помилилися. – відповів голосно чоловік.

А сам вказав Тамарі на двері. Вийшов за нею у коридор.

– Пробачити? Я вже давно пробачив. Не тримаю зла. Але у нас з тобою різні долі. Хоч це і негідний вчинок для чоловіка, що я виставив тебе. Та у мене є кохана дружина.

Тамара, похиливши голову, пішла ні з чим. Вона ж сама колись говорила: «Знайди кого-небудь собі». От він і знайшов. І не кого-небудь, а свою кохану жінку. Він часто дивиться на Людочку з любов’ю і теплом. Просто радіє, що вона є у нього. Олег Валерійович заслужив це щастя.

Самотність – річ неприємна. Погано, коли немає з ким свято провести, але і з такими, як Катерина, нічого доброго не чекай. Хіба не так?

Бажаю й вам, друзі, ніколи не відчувати самотність! Іноді, звичайно, корисно побути наодинці з собою. Але це, напевно, зовсім інша історія.