До нас на батьківські збори завітала вчителька фізики. Вона була «старої школи». Я чекала, що вона, як і всі, буде говорити нам, що діти лiнyються та нічого не хочуть робити, але все вийшло не так

У мене є єдина донька. Зараз вона вже навчається на першому курсі. Вона дуже старанна учениця, і я нею пишаюся. Та й досі я згадую батьківські збори, які відбулися позаминулого року, коли донька перейшла в 11 клас. Думаю, багатьом батькам учителька фізики «відкрила очі», і я досі слідую її пораді. І то було вперше, коли я не пошкодувала, що прийшла на батьківські збори.

Зараз стосунки батьків з учителями та школою стають усе напруженішими. Сторони звинувачують один одного в усіх бідах, та не можуть дійти до компромісу, особливо в умовах останніх подій. Моя ж донька завжди старанно навчалася, проблем із поведінкою в неї не було, серйозних конфліктів з однолітками також, тому, скажу чесно, я не бачила сенсу ходити на батьківські збори. Там я весь час нудьгувала, слухаючи похвалу або «повчання», а в моїй голові буквально стрічкою йшло питання» «І що ж я тут роблю? Навіщо відпрошувалася з роботи?» Думаю багато батьків мене зрозуміють. Та один такий захід все ж був дуже корисним, і я хочу поділитися цією порадою з усіма.

Тоді, як завжди, класний керівник говорила про те, що у випускному класі нашим дітям доведеться складно, треба буде визначитися з майбутньою професією, які предмети складати. Вона радила зробити це вже зараз і почати готуватися до тестування заздалегідь. Тоді сказала, що нас дуже хотіла бачити вчителька фізики.

Анастасія Петрівна працює в школі вже дуже давно, колись вона навчала й мене, я пам’ятала її як сувору, але дуже справедливу вчительку, яка дійсно вболівала за свій предмет та дітей і знала, як треба викладати. Та попри це, я вирішила, що вона, як і до того іноді інші вчителі, хоче розповісти, які ліниві наші діти, як не хочуть вчитися.

Анастасія Петрівна привіталася, потім посміхнулася й почала свою промову:

– Багато хто з вас мене знає. І, сподіваюся, пам’ятає, що я дійсно хочу навчити ваших дітей предмету. Та без вашої допомоги в мене нічого не вийде. На уроки діти повинні приходити відпочившими, здоровими, не голодними, а головне – у гарному настрої.

Умови для цього ви, батьки, маєте створити вдома. І без цього ніяк. Станьте нарешті друзями своїм дітям, говоріть з ними душевно. Не сваріть, не виконуйте за них завдання, як нещодавно це знову зробив дехто, і як трапиться двійка, не поспішайте, як то кажуть, «пресувати» дитину. Пам’ятайте, що завтра чи післязавтра дитина прийде до мене на урок без настрою, і знову нічого не засвоїть.

Тут один з батьків підняв руку:

– А що значить, коли в робочому зошиті написано «Сумно…».

– Те й значить. Але якщо сьогодні вийшло так, не забувайте, що вже завтра може бути «відмінно».

– А в мого сина п’ять з фізики, але він вас просто обожнює. Не все розуміє, але на урок йде з гарним настроєм. – Сказала одна з мам.

Ми ще довго говорили. І розмова в нас справді вийшла душевна. З того часу я намагаюся, щоб моя донька навчалася з радістю. Я наголошую, що їй це знадобиться в житті, тому їй буде легше, якщо вона сама це усвідомить. І, думаю, більшість з батьків, які тоді були зі мною на зборах, роблять так само.