Хотіла як краще!

Мій чоловік Віталій покинув мене з півторарічною дитиною. Я довго не могла тоді у себе прийти. Моя свекруха Ольга Романівна мене підтримувала, як могла. Вона не могла собі місця знайти, обурювалася на сина.

Ольга Романівна неодноразово намагалася вплинути на Віталія, вмовляла його, але безрезультатно. Він все одно пішов до коханки. Тоді свекруха запропонувала мені пожити з донькою деякий час у себе:

– Віка, у мене трикімнатна квартира. Я ж на пенсії. Можу з Лідочкою сидіти. Тобі ж добре було б на роботу вийти, щоб було жити на що. А в садочок дитині ще рано. А мені буде веселіше.

Відносини зі свекрухою у мене були добрі. Я погодилася на цю пропозицію, адже жила у передмісті в невеличкому будинку. Щоб встигати до садочка, мені потрібно було о шостій годині ранку виїжджати. Тому допомога Ольги Романівни була вкрай важливою для мене.

Через декілька тижнів я вийшла на роботу. Спочатку все було нормально. Але потім Ольга Романівна почала перетворюватися у якогось наглядача. Вона постійно контролювала мене. Не давала і кроку ступити самостійно. Щоб зайти до магазину, я обов’язково повинна була попередити свекруху. Затриматися на роботі – означало зустріти докірливий її погляд. Я не могла навіть з подругами зустрітися, бо тоді б мене чекали дорікання.

Я, звичайно, намагалася не дратувати Ольгу Романівну. Тому весь свій вільний час проводила з донькою. Я купувала свекрусі квитки на концерти, в кінотеатри та на інші культурні заходи, бажаючи віддячити їй за  працю в якості няньки для моєї Лідочки. На вихідні разом з Ольгою Романівною ми ходили гуляти парком, заходили в кафе.

Але одного разу я випадково почула її телефонну розмову з подругою. Свекруха скаржилася на те, що глядіти дитину в її віці – справжнє випробовування, а я начебто безсовісна, бо постійно затримуюся і ходжу бозна-де.

Після цього я вирішила щиро поговорити з нею:

– Ольго Романівно! Якщо ви втомлюєтеся, ми з Лідочкою можемо поїхати до себе додому. Я дякую Вам, що весь цей час допомагали мені. Ви вже дев’ять місяців нянею працюєте. Лідочку я вже можу відправити й до дитячого садочка.

На це Ольга Романівна мені відповіла:

– Ну що ти, Віка! Ви з Лідочкою – моє життя. Ти все неправильно зрозуміла. Я втомлююся, тому і бурчу, як бабця стара. Мені вистачило, що Віталій так вчинив. Боляче мені зробив. Так ще і ви хочете мене залишити! Не будьте егоїстами!

Мені соромно стало. Я вибачилася, але й повідомила свекрусі, що в будь-якому випадку віддам Лідочку через декілька місяців до садочка. Також я обіцяла свекрусі повезти її на відпочинок до моря.

Та через декілька тижнів донька зустріла мене з роботи такими словами:

– Що? Нагулялася?

Я хотіла пояснити дитині, що з мамою так розмовляти не можна. А Лідочка сказала, що бабуся так говорить.

А ще через місяць донька з Ольгою Романівною пішли у гості до Віталія і його теперішньої дружини. Після цього донька пролепотіла мені, що тітка Оксана дуже гарна і готує краще: «Не те що ти!»

Я все зрозуміла. Мені було прикро таке чути. Та я не хотіла, щоб Ольга Романівна налаштовувала доньку проти мене. Тому я зібрала речі і поїхала з Лідою додому. Взяла відпустку, щоб дитина могла звикнути до садочка. Свекруха була шокована і висказала все мені:

– Ти невдячна егоїстка! Я ж для вас краще хотіла! Все робила для вас!

Вона образилася на мене, тепер і розмовляти зі мною не хоче. Та я сподіваюся, що мої відносини зі свекрухою незабаром налагодяться. Вона ж – єдина наша бабуся, адже у мене мами немає. Думаю, що на відстані стосунки з ріднею, особливо колишньою, стануть кращими.