«Ваша дружина потрапила в aвapiю. Зараз вона в кoмi, ніяких прогнозів на майбутнє поки що не можемо давати.» – ці слова примусили мене зрозуміти, на скільки сильно я кохаю свою дружину

Я зі своєю дружиною Катею познайомився ще в інституті. Вже на другому курсі вирішили одружитися, адже не уявляли свого життя один без одного. Нам, як подружжю, виділили окрему кімнату в гуртожитку. Коли безтурботне студентське життя закінчилося, батьки Каті залишили нам свою двокімнатну квартиру, а самі переїхали жити на дачу. Вони вже обоє були на пенсії, і їм подобалося жити на свіжому повітрі.

Тепер, коли у нас з’явилося власне житло, життя повинно було налагодитися. Ми вирішили спробувати відкрити свою справу, і наша фірма почала набирати обертів. Збоку ми виглядали щасливою сім’єю, але насправді ситуація ставала гіршою. У нас з дружиною з’явилося багато претензій один до одного з приводу різних поглядів на господарювання.

З часом я зрозумів, що не кохаю дружину та хотів розлучитися, але виявилося, що вона вагітна. Ми обоє сподівалися, що це другий шанс для нашої сім’ї, але стало ще гірше. Мене постійно дратувала присутність дружини. Вона стала незграбною, неповороткою.

Коли народилася дочка, ми трішки зблизились, але з часом мені все більше не хотілося йти додому.

Коли доні виповнився один рік, у мене з’явилася подружка на стороні. Я поступово віддалився від дружини, та знову задумався про розлучення. Дружина вийшла на роботу, а дочку оформила до дитячого садка.

Як завжди, після роботи я поїхав не додому, а до коханки. Десь о сьомій годині до мене зателефонували з незнайомого номера. Вихователька нашої дівчинки просила забрати дитину, бо по неї досі ніхто не прийшов. Моїй люті не було меж. Чому це я маю лишати всі свої справи, коли вона, рідна мати, забула забрати дочку з дитячого садка.

В такому настрої я відправився по дочку. Коли ми повернулися з нею додому, дружини вдома не було. Мене це розлютило ще більше. Я вирішив зателефонувати до неї та розповісти, що я про неї думаю і повідомити про розлучення. В трубці відізвався незнайомий чоловічий голос:

– Доброго вечора! Ви підписані в телефоні, як коханий чоловік, тому маєте знати, що ваша дружина потрапила в аварію. Зараз вона в комі, ніяких прогнозів на майбутнє поки що не можемо давати.

Щойно я почув адресу лікарні, де була моя Катя, відразу ж зібрав дочку, завіз її до своєї сестри, а сам поїхав просити пробачення у непритомної дружини. В цей момент я зрозумів, що міг втратити кохану. Доки я розважався з іншою, вона терпляче чекала мене вдома.

Я не відходив від дружини протягом декількох тижнів. Коли вона прийшла до тями, я кинувся її обіймати й цілувати. У відповідь вона посміхнулася і сказала:

– Нарешті твої очі сяють, як у студентські роки.

Катя молода, тому дуже швидко піша на поправку. Всі наші заощадження пішли на лікування і реабілітацію дружини. У нас почався другий медовий місяць. Я не міг пробачити собі зраду, а вона так любила, що навіть удала, ніби нічого не знала.

Я, не роздумуючи, порвав всі стосунки з коханкою, а вона навіть не засмутилася, адже я був їй потрібний тільки з грошима, яких у мене тепер не було.

Не дарма кажуть, що не було б щастя, та нещастя допомогло.