Моя рідна мама, коли жила з батьком, завжди д0рікала йому: весь час він робив щ0сь не так. Вона сор0милася з ним вих0дити в люди. Нерідко 0б3ивала його ганч1ркою й казала, що він без неї пр0паде.

У моєї мами нестерпний характер. Я не побоюсь сказати, що вона, мов той енергетичний вампір, поки не забере з когось частинку енергії – не заспокоїться. Деспотизм у неї в крові, мабуть, це гени її батька, мого дідуся. Вона холерик по темпераменту, тому крики, дорікання, імпульсивність та неочікувані вчинки у нашому домі були постійно.

Мій батько, навпаки, – людина стримана і мовчазна. Він спокійний і  урівноважений, слова зайвого не скаже. Він не ганчірка. Зовсім ні. Вважаю, що він мудріший за маму, тому що все зважить, обміркує, а тоді вже приймає рішення. Краще так, ніж кричати, розмахувати руками і вірно чи ні – а має бути по-моєму!

Так от. Мої батьки одружилися, коли татові було дев’ятнадцять, а мамі – двадцять п’ять. Мама була ефектною панянкою і завжди домагалася, чого хотіла. А батько сильно запав у її душу, адже був вродливим юнаком.

Я не знаю, як вони прожили разом десять років! Я б і дня так не змогла. Звичайно, що потім розлучилися, але до того скільки треба було мучитися!

Моя мама постійно говорила батькові, що він ніхто. Й справді, жив він у її квартирі, нічого за душею не мав, бо ріс без матері. Професію теж не отримав нормальну, спеціальність була у нього – муляр-штукатур. Після весілля він не міг знайти роботу, тому обходився підробітками, за які платили копійки. Оскільки мами часто не було вдома, батько проводив час з нами. Він не стидався прибрати у квартирі, вимити посуд, попрати чи зготувати їсти. Його друзі сміялися з цього приводу, та його це аніскілечки не засмучувало.

Мої батьки, коли жили разом, ніби ролями помінялися: хто мама, а хто тато. Адже моя мама працювала заступником директора у солідній компанії. Вона отримувала у шість разів більшу зарплату, ніж батько. Через те у нашому домі часто звучали приниження у його адресу:

– Поглянь на себе! Ну ганчірка, а не чоловік! Ходить у фартусі, як баба! Оте й твоє! Бо ти ніколи нічого у житті не досягнеш! Ти – справжній лузер! Навіщо я за тебе заміж тільки виходила? Професії нормальної не маєш, роботи – теж! Сидиш на моїй шиї!

Вона ніколи не хвалила його за те, що він допомагає їй по господарству, не підтримувала його. Коли батько говорив, що він обов’язково знайде якусь пристойну роботу, мати лише сміялася з нього і казала, що кухня – це якраз для нього. А він терпів. Терпів, бо дуже кохав її.

Нерідко тато сидів засмучений. Тоді я вилазила до нього на руки і говорила, що він у мене найкращий. Мати усі рішення у сім’ї приймала сама. Вона ніколи не радилася з батьком.

Згодом тато таки не витримав цього натиску. Він почав пиячити. Тоді стало ще гірше. Мати могла його вдарити чимось, що під рукою було. Кричала так, аж сусіди чули. Обзивала останніми словами і говорила:

– Ти нікому не потрібен. Я б вже давно тебе вигнала! Та шкода. Бо ти ж пропадеш. Сам, без мене ти ні на що не здатний!

А потім взагалі виявилося, що у матері давно був службовий роман з її керівником. Він був досить заможним. Вони зустрічалися більше чотирьох років. А коли у директора компанії померла жінка, він взагалі запропонував мамі вийти за нього заміж.

Добре, що вона переїхала до нього і не стала виганяти батька з дому. Ми були вже не малими, тому розуміли, що відбувається. Оскільки мати не могла нас забрати (хоча вона цього й не хотіла, напевно), ми з братом залишилися з татом.

Після розлучення батько взявся за розум. Він покинув пиячити, адже у нього була велика відповідальність – ми, його діти. Нас втрачати він не хотів. Тому він шукав усякі підробітки.

Одного разу батькові запропонували роботу по його спеціальності у новій багатоповерхівці. Клієнти були вражені його майстерністю. Робота їм дуже сподобалася. Серед замовників був директор будівельної фірми. Він запропонував татові роботу у своїй компанії з високою зарплатою.

Батько зрадів і погодився. На цій фірмі він познайомився з хорошою жінкою Мариною Олександрівною. Вона була абсолютною протилежністю нашої матері. Вони почали зустрічатися, бо покохали один одного. Коли тато познайомив нас з нею, ця жінка відразу нам сподобалася: спокійна, добра, вихована.

Але згодом мама посварилася зі своїм коханцем і вирішила повернутися додому. Та батько вже не хотів бути з нею. Він зібрався та переїхав до Марини Олександрівни. Ми теж зібралися з ним. Мати нас умовляла залишитися, та ми обрали життя з татом.

У Марини Олександрівни і тата дуже хороші стосунки. Вони ніколи не сваряться, підтримують один одного, поважають. У неї немає своїх дітей, тому вона ставиться до нас, як до рідних. Хоч тоді ми побачили, якими мають бути правильні стосунки між жінкою та чоловіком.