Я чомусь думала, що він моя доля з першої зустрічі. Наче якась магія була між нами у той момент, як ми вперше подивилися один на одного. А далі я відчувала себе щасливою і безтурботною. Нам було так просто, легко і весело разом, що й передати важко.
Ми навіть планували весілля. Обрали дату і замовили маленький ресторан. Планували наше спільне майбутнє життя до найменших дрібниць.
А одного дня я зрозуміла, що хочу зовсім іншого і що ми далеко не створенні один для одного. Хоча, можливо це була моє хвилинна слабкість – не знаю.
Ми з подругою домовилися влаштувати собі міні-пікнік лише для двох у парку. Обговорити всі деталі мого майбутнього весілля. Переглянути варіанти образів для дружок і багато чого іншого.
Я прийшла да пів години швидше. Розстелила плед і сіла грітися під промінчиками сонця. Надя, моя подруга запізнювала.
Раптом до мене підбігла велика собака – лабрадор і заскочила на мене і давай облизувати моє обличчя. Спершу я і злякалася, а потім навіть погладила її. Це було для мене неочікувано, але я з дитинства мріяла саме про собаку такої породи.
За кілька хвилин до нас підбіг господар цього лабрадора. Він дуже перепрошував за таку поведінку свого друга. Та й сказав, що його собака ніколи нікого в житті не облизувала і це зовсім на неї не схоже, мабуть я хороша дівчина.
А я дивилася на нього і мені здавалося, що він зійшов з небес до мене. Та й проміння сонечка мене сліпило, яке ховалося у нього за спиною.
Хлопець присів біля мене. Ми розговорилися, домовилися про зустріч. Потім ще про одну. Бачилися щодня.
Вже в той момент я знала, що запланованого весілля не буде. Я просто пішла від свого хлопця. Пішла до того малознайомого власника лабрадора. Я закохалася. Справді покохала його одразу і почуття пристрасті мене переповнювало. Зі мною таке було вперше.
Мене всі переконували, що я впорола дурницю. Але – ні. Ми вже чотири роки разом і от-от станемо батьками.
