Прийшла до свекрухи у гості у старих порваних чоботях й очікувала осуду, але його не було. Все стало зрозуміло наступного дня…

Все життя мама звинувачує мене у тому, що батько покинув нас через мене, але я не можу зрозуміти чому, адже він мене зажди сильно любив….

Тато постійно їздив у відрядження, але завжди повертався з кучею подарунків та обіймами. І коли він туди поїхав останній раз і мама сказала, що він не повернеться, то я не хотіла її вірити й була твердо переконана у тому, що він не міг мене залишити з матір’ю, що щиро не любить мене.

Коли прийшов час іти у школу, то моя «матінка» попросила стару форму у сусідів. Вона була порвана й зношена, але її це зовсім не засмутило. На 1 вересня у 1 класні вона мені символічно сказала: «Ти мені ніхто, але здати тебе у дитячий будинок шкода, раптом твій батько з’явиться. Але поки я не буду витрачати на тебе свої гроші. Їх потрібно вкладати у щось, що може принести користь. Наприклад, на можливість того, що я влаштую собі особисте життя!».

На щастя, по сусідству жила бабуся, що навчила мене шити та прати, тому ходила я, хоча б, у чистому. Потім вона десь у родичів, мені на 5 клас, знайшла новішу форму і в ній я ходила аж до 10 класу. З взуттям було теж саме, або віддавав хтось, або знаходила у магазинах з ношеними речами й ходила у них по кілька років.

У школі у мене не було особливо багато друзів, бо всі вважали мене бідною та убогою. Але в університеті все трохи змінилось. Я жила з хорошими дівчатами, що часто віддавали мені одяг у хорошому стані, який їм чомусь не підійшов і саме там я познайомилася з Ромою.

Ми зустрічалися пів року перед тим, як він вирішив офіційно познайомити мені зі своїми батьками. Я дуже сильно не хотіла йти до них, адже у мене були порвані поношені чобітки, через які постійно мокріли ноги, а я хотіла їм сподобатися. Хлопець наполіг, сказавши, що вони мене й такою полюблять, і ми таки пішли.

Його батьки виявилися добрими людьми й удали, що нічого не помітили, а перед виходом, його мама запросила мене на наступний день на чай. Я вкрай здивувалась, але погодилась.

На наступній зустрічі вона подарувала мені нові красиві чобітки.

Згодом ми одружилися і я дуже боялась, що рано чи пізно мені почнуть дорікати тим, що у мене нічого у кишені не було, як мене заміж брали, а свекри нам же цілий будинок подарували й допомогли знайти хороші роботи. Але, на щастя, вони ніколи й словом про це не обмовилися й ставилися до мене, як до рідної кровинки. Я нарешті згадала, що таке батьківська любов і змогла пізнати материнську.

Але моя радість тривала недовго, бо незабаром про моє одруження дізналась моя справжня мама й швидко примчала до нас у дім. На щастя, тоді у мене у гостях була свекруха. Вона почула, що матір вимагає забезпечувати її й відразу подзвонила чоловікові та синові.

Через годину вся родина була у зборі й пояснила моїй «мамі», що на її “добро” до мене я відплачу тим самим добром, тому її нічого тут робити.

Після цього мама ні разу не з’явилась у нашому житті А ще я дізналась, що вагітна (це так до слова, просто, не можу більше це тримати у собі!)!

Всупереч потоку гарних новин хочу сказати: матусі ставтесь до дітей так, як хочете, щоб вони ставилися до вас у старості.