Скоро Різдво. Приїдуть діти, а я так цього не хочу. Справа не в мені, а в тому, що вони звикли лежати на дивані й нічого не робити

Як же ж я люблю Різдво. В нашому селі завжди так гарно та святково зимою. Час, коли людям, які працюють біля землі, можна відпочити та розважитися. А як мені подобається вечорами сидіти біля пічки, коли в ній тріщать дрова й гудить тепло, та читати книжку. Я з дитинства любила читати. Навіть важка праця в селі не відбила в мене бажання бігати очима по сторінках та поринати у подорожі разом з героями романів.

Кожного року до нас з чоловіком у гості приїжджають діти. Це, звісно ж. радісна подія, але вже за кілька годин в мене бажання вигнати їх з хати. Я нормальна мама й люблю своїх дітей, але їхня поведінка доводить мене до сказу. Раніше вони такими не були. Схоже, що місто сильно на них вплинуло і, як я бачу, не з кращої сторони.

Син та дочка давно покинули батьківську хату. Спочатку поїхав Сергій. Він пішов навчатися до університету на літературознавця. Видно, що мої гени дали про себе знати. Потім поїхала дочка Тетяна. Вона обрала професію ветеринара. Воно й не дивно. Все дитинство провести біля тварин. Вона знала, як лікувати курей, що потрібно для качок. Була такою помічницею для мене та чоловіка. Але ж не можна затримувати дітей біля себе. Вони самі повинні шукати своєї долі.

В останній раз коли вони разом приїхали до нас на Різдво, то я мало не зійшла з розуму. Цілими днями вони не хотіли нічого робити. Тільки те й робили, що дивилися у свої телефони, а я бігала біля них наче наймичка. «Мамо, принеси попити, мамо хочемо їсти,» – в мене аж око тіпалося, коли вони говорили “мамо”. Двоє доросли людей, а поводили себе наче діти. Дочка палець об палець не вдарила, щоб допомогти мені приготувати вечерю на свято. Вирішила, що приїхала у гості, то нічого не потрібно робити. Чоловік буркотів на сина. Він хотів разом з ним утеплити хлів для корови. Та де там. Як не в телефоні, то з давніми друзями десь швендяв. Так нічого й не зробили. Коли вони поїхали, то ми могли спокійно видихнути. Я біля худоби так не втомлювалася, як від цих двох ледащ.

Вчора зателефонував син, сказав, що на свята вони з сестрою знову приїдуть. Так й кортіло сказати, що не треба. Доведуть вони мене до гріха й вижену обох на вулицю.