**Щоденник Олени**
Сьогодні був важкий день. Якщо хтось має йти у відпустку, то це Ігор, а не я так сказала свекруха.
Коли я почула звук ключа у замку, серце стиснулося. Я знала ці різкі удари каблуків по коридору краще за власний пульс. Восьмий місяць вагітності робив кожен рух болючим, а тепер треба було зустріти ту, кого я боялася більше за пологи. Двері відчинилися, і в квартиру увірвалася вихор критики Ганна Степанівна.
“Що це за вигляд!” замість вітання вигукнула вона. “Чому в моєї невістки таке похмуре обличчя?”
Її поява була останнім, чого я бажала. Після обіду я планувала відпочити вагітність вимагала постійних передишок. Навіть щоденні справи перетворювалися на випробування.
Декрет міг би полегшити життя, але все змінилося в одну мить.
“Ласкаво просимо, Ганно Степанівно”, покірно промовила я, відступаючи.
“А де мій Ігорко?” вона одразу ж почала озиратися.
“На роботі”, відповіла я. “Працює для нас і малюка.”
“Не можеш сама про себе подбати?” вона поставила масивні валізи й увійшла, ледь не збивши мене з ніг. “Доросла жінка, скоро матірю станеш треба й повзрослішати!”
Як тільки вона опинилася в хаті, почала оглядати кожен куток, ніби робила огляд. Мене це занепевнило.
“Ви приїхали з якоїсь нагоди?” обереж
