Мама наполягала, щоб вона зробила аб0рт, але було пізно вже

Коли я гуляла на дитячому майданчику зі своєю дитиною, мою увагу привернула молода дівчина. Вона спостерігала за маленькими дітками, також і за моїм сином. Мене дуже напружувало це, і я вирішила до неї підійти. Тоді дівчина розповіла мені цю історію.

У своєму житті вона зробила дуже велику помилку. Це зрозуміла потім, але виправити вже нічого не можна було.

Ліза, так звали мою співрозмовницю, виглядала досить приємною молодою особою. Її біле кучеряве волосся до плечей, голубі, як небо, очі додавали їй шарму і якоїсь неземної краси.

Коли Ліза побачила, що я хочу до неї підійти, вона намагалася втекти. Але маленький хлопчик з дитячого майданчику підійшов до неї і простягнув іграшку. Вона її взяла та з задоволенням почала грати з малюком.

Я підійшла і завела з нею розмову. Точніше не я, а вона зі мною заговорила перша.

Це було чотири роки тому, коли їй було всього 18 років. Вона дуже подобалася одному чоловікові. Він був набагато старшим від дівчини, возив Лізу до різних країн, водив у ресторани, дарував їй подарунки та дорогі прикраси.

Виявилося, що той чоловік був одружений, а її використовував як гарну ляльку. А коли Ліза завагітніла, то він втік у невідомому напрямку. Просто зник з її життя.

Мама Лізи наполягала, щоб вона зробила аборт, але було пізно. Ніхто із лікарів не хотів ризикувати. Тоді мама вмовила Лізу відмовились від дитини.

Та дівчина добре пам’ятає, як вона побачила свою дитину вперше, коли їй поклали малюка на живіт після пологів.

– Це був хлопчик… Коли він плакав, то заплющував, то розплющував свої оченята. Але я помітила, що вони такого кольору, як у мене. Блакитні-блакитні…

Вона замовкла і почала плакати. Сльози котилися по її щоках.

– Я шукаю його… – продовжувала Ліза. – Йому зараз вже три роки. Я ходжу на дитячі майданчики в надії, що я його знайду і попрошу вибачення за те, що я була такою дурепою. Моя мати мені сказала: якщо я не відмовлюся від нього, то щоб додому не приходила. Мені не було куди йти з малюком. А ті подарунки і коштовності довелося здати до ломбарду, щоб можна було жити за щось, коли я була вагітною.

Після цієї розповіді Ліза зникла, я її більше так і не бачила. Я навіть не встигла нічого сказати.

Та і щоб я їй сказала чи щось порадила? Я й сама не знаю. Це життя…