Одного разу я прийшла додому та побачила чужі жіночі речі. Чоловік був у спальні, тому я його покликала та вдала, що нічого не помітила

Мене виховувала одна мама. Одного разу вона застала чоловіка з іншою та вигнала його. Мама заборонила батькові бачитися зі мною. Потім він переїхав до іншого міста. Так і вийшло, що ми перестали спілкуватися. Батько висилав аліменти, але мінімальні, тому мама змушена була шукати другу роботу, щоб мене забезпечити. Саме через це її не стало рано… Я ж вирішила, що нізащо не повторю її долю!

З Павлом я познайомилася на роботі. Тоді я прийшла влаштовуватися в одну фірму відразу після закінчення університету. Павло був моїм безпосереднім начальником. Саме він наполіг на тому, щоб мене прийняли. Потім його підвищили, і він перебрався в головний офіс в іншій частині міста, та саме після цього ми почали зустрічатися.

Павло мені сподобався з першого погляду – гарний, статний, розумний. Він старший на вісім років, та мені він відразу сподобався. Я намагалася не виявляти ніяк своєї симпатії, та коли Павла підвищили, він сам зробив перший крок – чекав мене біля роботи з великим букетом квітів.

У нас усе було як у казці. Павло завжди був дуже уважним. Він дарував мені квіти, солодощі, прикраси, водив у кращі ресторани, кіно, запросив декілька разів на відпочинок за кордон. Тож коли він мені запропонував вийти за нього заміж усього через пів року після зустрічань, я погодилася.

Я була на сьомому небі від щастя. Відразу після весілля ми придбали велику трикімнатну квартиру, адже хотіли мінімум двох дітей. Звичайно, мій внесок був не такий великий, але я теж мала деякі збереження. Павло повністю мені довірив ремонт, тож я все зробила на свій смак.

Через рік після весілля я завагітніла. Вагітність, у цілому, проходила нормально. У мене не було токсикозу чи якихось забаганок, настрій теж не «скакав», але була єдина проблема – я почала багато їсти та швидко набрала майже 15 кілограмів. Тож ще до декрету я була пишечкою.

Звичайно, через це моя фігура зіпсувалася. Я стала виглядати не так привабливо, і почала помічати, що Павло дивиться на мене вже зовсім не так. Захоплення та тепло зовсім зникли з його погляду, тож я це помітила. Але я не переживала, адже знала, що докладу максимум зусиль, щоб після пологів прийти у форму.

Уже майже перед декретом я одного разу раніше прийшла додому. Мені стало погано, тож я відпросилася з роботи. Я знала, що чоловік мав сьогодні робочу зустріч, тож мав повернутися пізніше. Зайшовши у квартиру, я побачила речі чоловіка й була здивована, що він уже вдома. Але потім я побачила ще й чужі жіночі речі.

Я відразу пригадала, як мама вигнала тата, як він перестав з нами спілкуватися, а потім – як мама тяжко працювала, щоб мене забезпечити. Я її майже не бачила, а потім вона раптово померла. Вона так і не знайшла знову своє жіноче щастя. Тож я вирішила вдати, що нічого не бачила.

Я покликала чоловіка, сказала, що мені зле, попросила приготувати вечерю, поки я буду в душі. Я зайшла у ванну прямо з коридору, не заходила до спальні. У ванній кімнаті я була майже годину. Спочатку плакала, а потім намагалася зробити так, щоб цього не було помітно…

Коли я вийшла з ванни, то чужих речей не було в домі. Чоловік уже приготував легку вечерю та накривав на стіл. Звичайно, він зрозумів, що я все бачила та знала. Але ми про це не говорили.

З того часу чоловік знову почав приділяти весь вільний час мені. Декілька тижнів тому в нас з’явилася донечка. Чоловік часто після роботи залишається з нею, щоб я могла присвятити час собі – сходити до спортзалу, у салон краси чи просто попити кави з подругами. Здається, наші стосунки після такого випробування стали міцнішими.

Може, мене хтось осудить, але я вважаю, що вчинила правильно!