Все своє життя я прожив і так ніколи і не відчував себе щасливим. Спочатку складне дитинство, у якому батько постійно ryляв, а мама nлakaла.
Потім сестра 3ax в0рі ла, мама теж себе не дуже добре почувала. А батько й зовсім нами не цікавився. Просто одного дня зібрав речі і пішов жити окремо від нас.
Я ж намагався взяти на себе чоловічу роль. Спочатку багато вчився, а потім ще більше працював і фінансово допомагав мамі і сестрі. Увесь цей час я мріяв відчути себе хоч на мить щасливим.
Якщо зараз проаналізувати моє життя за всі сорок років – то щасливим я був лише зовсім трохи. Я був щасливим з нею, з дівчиною яку й досі кохаю і щодня про неї думаю.
Ми не разом уже майже десять років. Всьому винною моя мама і сестра. Особливо сестра. Хоч я й дуже люблю свою сестру, утримую її, але вона зовсім не бажає мені щастя. Постійно критикувала мою Олю і налаштовувала мене проти неї.
А Оля, вона ж не дурна. Вона найрозумніша, найкрасивіша і найпрацьовитіша дівчина з усіх, кого я знаю. А ще в неї найдобріше серце. Вона дарувала мені відчуття щастя, тепла, кохання та сімейного затишку.
Усі наші спільні моменти я щодня прокручую в голові. І знаєте, навіть після того болю, який я їй заподіяв вона була готова мене пробачити. Вона кохала мене, по справжньому щиро кохала.
А я, а що я. Я не маю власної думки. Я постійно слухав свою сестру. От зараз і живу з жінкою до якої у мене нуль почуттів, крім дружби. До речі, її для мене теж обрала сестра. Можливо тому у нас й дітей нема.
От так я все життя гнався за щастям, а почуваю себе щодня все більш нещасним. Я не знаю, чому я не слухаю власного серця. Оля давала мені можливості і шанси багато разів. А я все чекав, що життя саме нас зведе назад.
Вона чекала мене довгих сім років. І минулого тижня таки здалася. Вона й в стосунки за весь цей час не вступала. Оля чекала коли я дійду розуму, свого розуму і зрозумію, що ми створені один для одного та й щастя пізнати зможемо лише разом.
А минулого тижня вона оновила фото в соціальній мережі. Вона виходить заміж. А я не можу ні їсти, ні пити. На сестру і свою жінку теж дивитися не можу. Мені гидко, гидко і від них обох, і від того, що я власними руками наламав дров.
І боляче, дуже боляче. Адже я кохаю Олю. Я постійно їй нагадував про себе, запалював іскру в її серці. Точніше я просто бавився з її почуттями до мене. Йти від дружини я так і не наважився.
Хоча я зраджував дружині. Зраджував з Олею, потім з іншими. Попри те, що все життя зневажав батька за постійні зради мамі.
Пригадую, колись Оля сказала слова, які і стали пророчими: “Ти ніколи не пізнаєш щастя ні з ким, окрім мене. І будеш таким же зрадником, як твій батько. Задумайся над цим.”.
Як мені далі жити і не знаю. І Оля не відповідає на мої дзвінки…..
