ЖИТТЯ

Я не хочу бути з мамою, забери мене до себе!

⁃ Татусю, забери мене до себе, я з тобою жити хочу… – говорив маленький хлопчик, притискаючи до чоловіка та витираючи об нього дитячі слі3ки.

⁃ Ти ще трішки потерпи, та скоро ми знову будемо разом, добренько? – відповідав чоловік, ледь стримуючись, щоб і самому не розплакатися.

⁃ Ооо, і ти ще себе чоловіком після цього звеш? Нюні розпустив! Точно, як твій батько! – почувся голос мами далі.

Реклама

Вона не стала чекати, поки син попрощається з батьком, і швидко взяла його за куртку та потягнула у під’їзд, ні слова не мовивши на прощання.

Я знала цю жінку та чоловіка, Оксана буда моєю сусідкою, а Андрій раніше жив з нею, її колишній чоловік.
З Оксаною ми були знайомі ще з дитячого садочка, але ніколи не товаришували. Її сім’я була для мене дуже дивною. Мама Оксани рідко виходила у люди та ніколи ні з ким особливо не розмовляла, мов боялась чогось, а її батько був повною протилежністю, завжди душа компанії. Він був красивим офіцером, якого вихваляли всі у нашому будинку. З часом я зрозуміла, чого ми з Оксаною ніколи не могли знайти спільної мови, бо вона перейняла характер батька, який хотів всіма керувати, як офіцер, а я цього ніколи терпіти не могла.

Оксана була повною копією свого батька, але лише гірших його сторін, як-от гострий язик, розпускання рук і тотальний контроль. Батько намагався вибити з неї це, але нічого не помагало, а потім батьків не стало, і її характер став ще гіршим.

Я ніколи не розуміла, як вони з Андрієм знайшли один одного. Вони були з різних світів. Вона дворова хуліганка, яка всіма керує, а він виходець з інтелігентної родини, щойно закінчив університет, та з високими моральними принципами.

Навіть баби у нашому під’їзді обговорювали це не один тиждень, сперечалися між собою. Одні лише й говорили про те, що не зживеться ця пара разом, а інші, що їм двом краще буде, мов гармонію віднайдуть.

Минуло чотири роки, як Андрій з‘їхав від Оксани. На той момент у них уже був трирічний син Олег. Він був повною копією тата – скромний, добрий, ввічливий, ніколи нікого не образить і навіть виглядом він нагадував тільки його.

Оксані не подобалось це, і вона постійно говорила сину, що він ганчірка, та йому «потрібно намотати свої соплі на кулак і хоча б раз побитися, бо не чоловік він!»

Минуло пів року, й Оксана привела додому нового чоловіка. Цей був ще гіршим, ніж вона, тому про їхні сварки знав весь наш будинок.

А одного разу я стала свідком неприємної сцени. У маленького Олега хлопчики попросили погратися машинкою і зламали її, він лише махнув рукою, мов нічого страшного. За всім цим спостерігав новий чоловік Оксани, який почав бити малого, аргументуючи це тим, що він мав би набити того, хто зламав машинку, щоб постояти за себе.

З новим чоловіком Оксана давно вирішила, що віддасть сина на бокс, щоб йому там «мізки на правильне місце поставили й чоловіка з нього зробили».

Після цього випадку син лише злісно промовив до вітчима та мами: «Мене татусь не так виховував! З людьми потрібно вміти говорити, миритися. Кулаками діла не зробиш!»

Я довгий час намагалась поговорити з Оксаною, що вона має прийняти свого сина таким, яким він є, що вона має його любити та не змушувати мінятися, але вона нічого з цього не чує. Для неї чоловіком може зватися лише той, хто вміє махати кулаками.

Зараз Андрій подав заяву у суд, щоб забрати сина собі. Олег вже давно хоче жити лише з татом, але Оксана та її новий чоловік нічого і чути про це не хочуть, вони мають виховати «справжнього чоловіка».

Не знаю, чим закінчиться ця історія, але надіюсь, що вони не зламають долю маленькому доброму хлопчику.

Реклама

Також цiкаво:

Close