Я розмістила оголошення «Віддам дитячі речі безкоштовно». Відразу ж відгукнулася жіночка, яка мала п’ятеро дітей. Та я й не уявляла, що вийде з цієї історії!

Хто має дітей, той чудово уявляє, як швидко вони ростуть, і як швидко в домі накопичуються непотрібні дитячі речі. Так сталося й у нас. Коли вже було несила їх складати та перекладати, я вирішила безкоштовно віддати речі малозабезпеченій родині.

Я проживаю в невеликому селищі. Поблизу знаходиться місто (менше, ніж в 20 кілометрах від нас), та навідуємося ми туди нечасто, адже в селі з чоловіком працюємо та маємо велике господарство, тож часто навіщати місто немає часу. У нас з чоловіком двоє чудових дітей: синочок 10 років та донечка 7 років. Нещодавно я перебирала дитячі речі та знайшла багато непотрібних. Вони були в чудовому стані, майже як нові, та й накопичилися вони лише за рік, адже перед тим я віддала дитячі речі в дитбудинок.

Я перебрала речі та вирішила віддати їм комусь безкоштовно. Так було б набагато краще, ніж продавати, адже тут в селі всі знають один одного, і я була в курсі, що вони нікому непотрібні, а їздити в місто, просто щоб показати речі покупцям, немає можливості.

Тож я розмістила на порталі в інтернеті оголошення «Віддам дитячі речі безкоштовно». Указала, які саме речі збираюся віддавати та для дітей якого віку. Також я написала й виділила жирним, що віддам речі тільки тим, хто того потребує – малозабезпеченій родині.

Уже через день мені зателефонувала жінка. У неї був дуже приємний та лагідний голос. Вона запитала про речі. Я з нею поговорила та, звичайно, поцікавилася, скільки в неї дітей. Жінка сказала, що п’ятеро, тому я не вагаючись назвала їй адресу. Ми ще трохи поговорили, щоб обрати зручний для мене та для неї час, та попрощалися. Та я й не уявляла, що вийде з цієї історії!

Наступного дня о вказаній годині до нашого дому під’їхала гарна автівка, це був позашляховик – видно, що новий та дорогий. З нього вийшла доглянута жінка в шубі (на вигляд з натурального хутра). Виявилося, що це і є та Олена, з якою ми домовлялися вчора про речі. Я не втрималася та запитала, чи справді вони малозабезпечена родина. Олена ж у відповідь нагрубіянила, сказала, щоб я швидше «рухалася» та несла їй речі, адже вона дуже поспішає.

Я попросила її не грубіянити, а нормально пояснити, чому речі мають дістатися саме їй. Вона ж знову грубо відказала, що вона не буде ділитися зі мною історією свого важкого життя та наголосила, що їй вже час їхати, щоб я несла речі скоріше. Я б подумала, що це зовсім інша «Олена» приїхала, якби не голос.

Я пішла в будинок, думала вже їй все одно винести речі. Та тут на вулицю з якимось пакунком виходив мій чоловік. Він запитав, чому я така засмучена, а я розповіла про Олену. Він же просто посміхнувся, сказав мені ні про що не турбуватися та нічого тій жінці не нести.

Через декілька хвилин чоловік повернувся до будинку. Він мав дуже гарний настрій. Як виявилося, він якраз хотів викинути якесь своє старе ганчір’я, у якому він полюбляв ремонтувати машину. А Олена схопила пакунок, навіть не глянувши, і поїхала.

Я чекала невдоволених дзвінків від Олени, та вона мені більше не телефонувала. Оголошення з сайту я прибрала. А речі ми відвезли в дитячий будинок через 2 тижні – там вони точно знадобляться, ще й смаколиків додали!