Знаєте, інколи в сімейному житті не все так гладко. Спочатку справді є шалене кохання, пристрасть, які з часом заміняються просто дружбою і взаємоповагою. А потім раптом усі яскраві барви розсіюються і залишається монотонні сірі будні.
Коли я робив пропозицію своїй дружині – дуже нервував і на це у мене були серйозні причини. Ми дружили зі школи. В нашій компанії нас було шестеро. І за моєю Світланою залицявся я і мій друг. А вона була однаково холодною і привітливою до нас обох.
Після навчання в школі ми з Світланою вступили до одного ВУЗу, а наш друг пішов служити. От тут я і зрозумів, що це мій щасливий час. Суперника нема, то ж я можу стовідсотково завоювати серце коханої.
Ми багато часу проводили разом і одного дня я таки освідчився. Світлана прийняла мою пропозицію. А через кілька днів і Сашко повернувся додому. То ж на нашому весіллі він був присутній.
Хоча, коли він говорив нам тост, то в кінці останнім реченням додав: “Ти пильнуй дружину, бо одного дня вона таки стане моя”.
Всі гості це прийняли з гумором, як і ми.
Після весілля наше життя було чудовим. Ми стали батьками двох діток. Та далі все ставало все більш звичайним. Ми жили наче на автоматі. Я працював, а дружина займалася дітьми. За собою зовсім не слідкувала. А потім повернулася на роботу і взагалі не мала часу на мене. Вона розривалася між роботою, домом і дітьми. Тому ми жили просто як сусіди.
Я здався. Почав шукати втіхи і розради на стороні. А потім сказав Світлані, що хочу розлучення. Вона й не заперечувала.
Кілька днів тому я зустрів того самого нашого однокласника Сашка. Ми перетнулися у супермаркеті і розговорилися. Я й сказав, що пішов від дружини і ми розлучаємося.
Сашка я не бачив майже двадцять років. Він і досі не одружився, лише побудував успішний бізнес. Вислухав мене і радісно сказав: “Я знав, що одного дня вона стане моєю!”.
Я був здивований, але таки прийняв знову його слова за жарт.
У день нашого розлучення мою Світлану привіз до суду Сашко. Дружина виглядала приголомшливо. Я й забув, що вона у мене така красуня. А тепер не можу пережаліти, що сам зруйнував нашу родину.
Це ж потрібно було зовсім трохи і саме від мене. Я ж міг показати Світлані, що і далі її кохаю і відкрити у ній ту красу, у яку колись так палко закохався. Не можу повірити, що я такий телепень і сам віддав Світлану Сашку.
