“Я шукаю маму! Вона живе тут!” – сказала маленька дівчинка!

Підіймаючись до своєї квартири, я помітила маленьку дівчинку років 4. Вона стукала у двері квартири навпроти. Я запитала: “Малеча, ти до кого?”

– Шукаю маму, вона тут живе.

Я дуже здивувалася, бо в цій квартирі вже багато років ніхто не живе. Тому відповіла дівчинці, що вона, мабуть, помилилася, тут ніхто не живе. Моя відповідь дуже занепокоїла маля, і вона почала плакати. Вся в сльозах тремтячим голосом вона сказала: “Нам дуже потрібна мама, тато скучає, якщо я її знайду, він буде щасливий!”

Я була розгублена, не знала, що сказати, як допомогти цій маленькій зеленоокій красуні. Своїх дітей у мене не було, як і що казати, щоб її заспокоїти, я не знала. Можливо, запросити на чай з цукерками чи допомогти дійти до її домівки? Але не думаю, щоб вона захотіла допомоги від незнайомої людини. Цим часом у мене виникла ідея — зателефонувати до власниці квартири, яку я орендую. Вона повинна знати щось про колишніх мешканців квартири навпроти й допомогти мені. Я попросила дівчинку зачекати. Я зайшла у квартиру набрала номер Лідії Михайлівни:

– Вибачте, що турбую, але в мене до вас розмова! – промовила я і розповіла їй всю історію про маленьку дівчинку.

– Оксано, в цій квартирі вже 5 років ніхто не проживає, але я знаю, чия це квартира. Я думаю, що це дочка Світлани, але її давно вже немає. Чоловік її сам жив з маленьким дитям, але, напевно, все у квартирі нагадувало йому про втрату, і він з’їхав. Я маю їхню адресу, вони недалеко живуть, записуй.

Після розмови я відразу повернулася до дівчинки, але її вже не було. Весь вечір мені не виходила з голови ця дитина і її заплакані очі. Час ішов і ця історія почала забуватися.

Але нещодавно, повертаючись з роботи ввечері, я знову побачила цю маленьку красуню. Вона знову стукала у ті самі двері й плакала. Я відразу підійшла до неї й запитала: “Що сталося? Чому ти тут? Де твій тато? Можливо тобі потрібна допомога?” Відповідь була та ж сама: “Я шукаю маму!”

Я відразу запропонувала їй піти до мене, згадуючи, що в мене записана її адреса. Дівчинка погодилася. Зайшовши у квартиру я довго шукала листочок з адресою, бо час вже пройшов не малий, і я забула, куди його поклала. Коли я закінчила пошуки, мале янголя вже спало. Я накрила її та пішла телефонувати власниці.

– Доброго дня, Лідія Михайлівна, пам’ятаєте, я вам розказувала про дівчинку, що шукає маму? Вона знову була біля квартири навпроти в пошуках мами, і я запропонувала їй зайти до мене на чай, поки я знайду адресу, щоб завести її додому. Вона заснула у мене. Боюся, її тато буде шукати та турбуватися.

– Оксана, в мене був десь номер її батька, я знайду і зателефоную йому, щоб він прийшов забрав дитину.

– Дуже вам дякую!

Я закінчила розмову і перевела свої очі на малечу. Вона була дуже гарна, з білявим кучерявим волоссям і милими рожевими щічками. Мені б дуже хотілося мати дітей, але доля склалася інакше. Я була одружена, шлюб був щасливим, і ми вирішили, що прийшов час мати діток. Завагітніла я відразу, але напевно від нервів або ж перенавантаження я втратила дитину. Після чого стосунки у сім’ї погіршилися. Я звинувачувала себе у всьому, що сталося, але ми знайшли порозуміння і вирішили спробувати знову. Всі наступні наші спроби не виправдали себе. Я не могла завагітніти. Чоловік пішов від мене, залишилася я сама. Ось так і живу вже 6 років.

Про свого колишнього чоловіка знаю тільки те, що знайшов нову жінку, і в них народилася дитина. Я всіма силами намагалася його забути, тому перестала спілкуватися з ним і з нашими спільними друзями, щоб швидше почати нове життя.

Пройшов деякий час. Я почула стук у двері, пішла швиденько відкривати.

– Саша? Чому ти тут?

– Я прийшов забрати Христинку.

– Це твоя донька? Заходь, вона заснула, а я не посміла її збудити. Я зроблю чаю, зачекаємо, коли проснеться, а ти, поки маємо час, розкажеш, що у вас сталося? Чому твоя донька приходить до цієї квартири?

Саша почав розказувати:

“Років 5 назад ми жили тут, у цій квартирі з моєю дружиною Світланою. Це була її квартира, її купили батьки. Відразу після весілля ми в’їхали в неї жити. Через деякий час Світлана завагітніла, я був дуже щасливий, але вагітність проходила погано і з пологового будинку я вже сам забирав Христину, а дружини не стало. Я довго був сам не свій від горя, але мусив взяти себе в руки заради дочки. Зараз ми живемо вдвох”.

Я, ледве стримуючи сльози, сказала: “Мені жаль”. Я бачила, як йому було боляче від цієї історії і як важко зараз.

Ми почули як на кухню зайшла Христина.

– Тату, ти чому тут?

– Христю, я дуже злякався. Ти чому пішла не сказавши мені?

На що почув відповідь: “Я просто хочу знайти маму.”

– Ми знайдемо, але пізніше.

Саша дав мені свою візитку, щоб в майбутньому, якщо Христя знову прийде, я мала змогу відразу зателефонувати йому, і подякував, що турбувалася про його дитину. Але вже при виході, я вирішила запитати: “Звідки вона дізналася адресу?”

– Я сам їй показав, мені необхідно було забрати деякі документи, а вона побачила наші фото і відтоді вона хоче знайти маму. Я не наважився сказати, що сталося зі Світланою, тому просто сказав, що вона поїхала і скоро повернеться.

Ми попрощались, але через декілька днів Саша запропонував мені піти з ними у парк розваг. Наше спілкування стало частішим. Мені дуже подобалося проводити з ними час, я полюбила Христинку.

Одного разу, ми пішли на каву, і Саша запропонував мені переїхати жити до них, вибачився за те, що було раніше. Сказав, що сумує за мною і хоче відновити наші стосунки. З приводу Христини, то вона називала мене мамою. Я погодилася, тепер ми щаслива сім’я. Я маю коханого чоловіка і дочку, хоч і не рідну, але це ніяк не заважає мені любити її.